По-перше, Ваша Величність, я прошу справедливості

ІНГВАР

Вони тут всі з глузду з’їхали? Хто читає ці об’яви, і як голем Марія зможе зупинити будь-кого, хто схоче пронести зброю повз неї? 

У неї навіть антивандальних пристроїв нема. Адепти завиграшки її розбивають на запчастини до кінця дня, а коли викладачі лютують на сесії - то і до обіду від Марії залишається лише купа  розбитих і понівечених фрагментів. І сір ректор на ранок вимушений магією оживляти Марію, бо вона саме для того тут і сидить - щоб зло зривали на големі, а не на меблях і стінах Академії.

А тут дикі барони й інші високородні гості з тої сторони. Коли вони почують що треба залишити десь родову парадну зброю, від Марії не залишиться і запчастин.

І що мені та Марія? Вона просто механічна іграшка без розуму і почуттів.

Але ж тут і буде принц, майже король Довгого Королівства. В останньому з містечок, де ми побували, мені своя людина пошепки сказала - його батько дуже погано себе почуває. І принцові треба законне право на той невеличкий баронат, що зараз належить єдиній спадкоємиці вбитого барона. Щоб нарешті замкнути кільце вздовж Шляха Між Світами.  

Хіба його зупинить якась язиката Марія?

Принцові уже явно донесли, що баронеса переховується тут.

Він спокійно може вимагати навіть видачі нареченої.

Тоді в замку не впізнав її, чи наживку запустив, щоб ціну набити в очах її величності?

Ми так не домовлялися. Точніше - ми не так домовлялися. Ми не можемо піддавати небезпеці беззахисну сироту.

- Ви мене чуєте, сір Інгвар? - долинає крізь злість голос принцеси Жабки.

- Звісно чую, принцесо.

- Це, мабуть, неввічливо, але я все одно повторю. Паж під час балу постійно  перебуватиме біля мене. Я непогана магеса. Її Величність вважає, що небезпеки немає. І прямо забороняє вам будь-які ворожі дії стосовно гостей. До будь-яких гостей, сір. Ніяких дипломатичних скандалів у цей напружений момент. Так наказала Її величність. 

- І потім, гм, паж буде тут вчитися, і ніякої загрози не буде?

- В академії силоміць нікого не тримають, сір. Але адепти, якщо хочуть і досить здібні, взагалі можуть залишиться при кафедрах після навчання. І робити наукову кар’єру. В стінах Академії для тих, хто не володіє магією або потужною зброєю, найбезпечніше місце у Всесвіті сір. І як раз за це ви можете не перейматися.

- Всеціло вдячний. - відповів я ввічливо, але не до кінця  щиро. Оскільки принцеса - жінка сіра Змія. І просто так зайвого слова не скаже. 

От тільки що це було, оте як раз за це ви можете не перейматись?

А за що тоді я маю перейматись? Незрозуміло і тому тривожно.

Але стовбичити поруч принцеси й мовчати було неввічливо. Тому я відкланявся наскільки дозволяв обладунок.

І на всяк випадок перевірив головну підозру. Спробував пройти повз Марію з мечем. Вона моментально зачитала постанову Її Величності про заборону зброї у бальній залі. І навіть запропонувала залишити меча в стійці позад себе, давши мені номерок, щоб бува, не переплутати потім зброю. 

Наче свій меч можна переплутати з чужим. 

Не заперечивши ні словом, зі стосом ідіотських Вісників бід пахвою і мечем при боці я розвернувся і попрямував на галерею, що розташована на поверх вище бальної зали. Там ніхто нікому не забороняв стояти ні з Вісниками Академії, ні з мечами. І там нікого не було, крім служниць, що носились, як очманілі, в останніх приготуваннях.

Тож я міг все бачити й чути.

І жалкував про одне - що у мене нема загону лучників, щоб розставити їх вздовж галереї. На предмет чогось типу аргументу, якщо що.

На перший погляд, все йшло тихо і пристойно. 

Принц звісно прибув . Але отирався виключно біля Її Величності. А за неї я був як раз абсолютно спокійний. Її захищав Трояндовий Вінець, що не дозволить вчинити ніякого зла ні проти неї, ні їй самій. Мені було добре видно їх обох. Але звісно  не було чути, що саме принц розповідав, тонко посміхаючись і нахилившись над вухом її величності непристойно низько. 

Де ж Фон? Він би за таке…

Але ж моя дама в зеленому і,  гм, паж?

Дивно, вони досить недалеко від принца, а він навіть не дивиться в їх сторону.

- Упс, Інгваре! - здогад боляче вдарив мене по голові, незважаючи на міцний шолом. - Ти й правда дурень. Баронеса мала рацію. Тупий неотесаний дурень. 

Я нарешті зрозумів план принца.  

Хаотичний рух, що почався з чотирьох кутків бальної зали,

уже набирав чіткого напрямку. 

Статні чоловіки з підозріло відстовбурченими полами камзолів, недбало імітуючи танцювальні рухи, спочатку утворили коло, видиме тільки мені зверху. І це коло почало майже непомітно стискатися.

Чекати далі не було сенсу.

 Притиснувши до кіраси стос Вісників, я важко сплигнув з галереї й з гуркотом приземлився на мармурі танцювальної зали. При цьому суттєво вищербивши древню мозаїку.

Але мені зараз було не до історичних пам’яток. 

-Я можу вдруге не встигнути. Вірніше не можу. Тото можу лише встигнути, інакше все…

Вимкнувши вольовим зусиллям зайві в цей момент думки про те, як точніше виразити ті самі думки, я, гучно тупаючи, рушив в напрямку танцюристів, що як один обернулися на гуркіт. 

При цьому на ходу я ще й голосно викрикував повну нісенітницю.

- Рекламна акція! Беремо один вісник, приводимо на навчання двох адептів, і отримуємо відсоток з плати за навчання.

Її величність озирнулася і припідняла праву брову, явно зацінивши свіжий підхід до набору на непопулярні факультети. 

Принц невдоволено скривився. Але я уже тицьнув у руки по Віснику двом з тих, хто стояв в кільці.

Ні не стояв! Вони рухались, злагоджено і непомітно. І якщо я знаю, яки вигляд мають кинджали, сховані під полами коротких бальних камзолів, то зброя була у них всіх.

Це не вкладалося в голові. 

Чого я не знаю? Йому ж треба взяти Мону живою. Бо інакше законним шляхом він її баронат не отримає. Якби він непомітно  приморив її раніше, то баронат би відійшов в казну Довгого Королівства. Але вбити її привселюдно? То ж йому нічого не дасть. Вбивці не наслідують жертвам.