Руді так смішно червоніють.

ПАЖ

- О, привіт - ха-ха - паж! - почав адепт Валеріан, противно усміхаючись і зручніше перехопивши стос Вісника Академії , де на верхній обкладинці красувалася адептка Фіолента у новій модній сукні, а на нижній - стовпчики котировок жабкойнів. Мені краще було видно котировки, бо Валеріан і сам високий, і стос височенький. Але все одно котировки здалися мені якимись низькими, а сукня Фіоленти явно непрактичною. В такій під дощем пропадеш одразу. Треба б якусь накидушку. А краще плащ. Хутряний.

Бррр, який ще дощ, я ж уже в замку. Тут в дощ не холодно.

Тут буде приємно сидіти біля каміна з лютнею і награвати балади про…

Ах ти ж. Не можна думати про Інгвара.  А я точно буду думати, що його повісили через мене.

- Про що так довго думаєш, маленький паж? Чи ти тепер просто менестрель? Місію  закінчено? Ну що, як тобі було прошвирнутися з тим рудим красенем туди й назад? Ти ще пам’ятаєш, що я все знаю? - вивела мене із задуми черга питань цього фертика. - А я ж-таки пам’ятаю, Номе.  І не просто все, а про суму нагороди  за втеклу принцесу. У тебе є хоч трохи більша сума, щоб не спокушати бідного адепта? 

- Ви кудись спішили, адепте? Не смію вас затримувати. - холодно відповіла я і тільки ступила крок уперед, як він став переді мною з явним наміром не пустити далі.

- А я тобі що радив, що пропонував? - просичав він. - Які бувають люди дурні. Ні грама магії, ні копійки за душею! Пише сльозливі віршики, нічого більше не вміє, а гонору, як в принца. Чи в принцеси, га?

- Не уявляю, про що ви, адепте. І якщо ви дійсно пам’ятаєте все, то і те, що ми з вами не на ти. А якщо раптом забули, то мені не важко нагадати. Так от, ми не на ти. А думаю я над тим, які дивні котировки жабкойнів. Чого це вони раптом впали в ціні - на вулиці не війна, поселяни зібрали гарний врожай, купці понавезли гори товарів, містяни в цехах завалені замовленнями, випускники академії йдуть нарозхват. Все ж прекрасно в нашій Імперії?

Адепт Валеріан раптом зблід і відступив на крок. А я навпаки - зробила крок уперед і ніби ненароком наступила похідним чоботом на його аристократичну ступню в бальному черевику.

- Чого жабкойни падають, коли б мали рости в ціні? Все ж добре? От і бал намічено. Ніякої кризи, рівень магії зростає. Майже в кожному поселенні цього року  народився  щонайменш один обдарований житель імперії, а в містечках і містах - просто десятками. Що б це значило, адепте Валеріан?

- Сентимет, Номе, звичайний сентимент покупців і волатильність, все таке. Це іноді буває - відповів Валеріан недбало, хоча ще більше зблід. -  Сентимент публіки та всякі, знаєте, чутки.  Ніколи мені тут з вами. Треба розкласти вісника на бенкетних столах. Для реклам. Гості сядуть бенкетувати, а тут і наш Вісник. Розпорядження пані професорки Тян.

Валеріан ступив убік, звільняючи дорогу. Але тепер мені уже стало по-справжньому цікаво.

- Чудова ідея з тими Вісниками. Можна одразу зекономити на серветках, чи не так, адепте Валеріан?  Папір не те щоб дуже підходящий, але гості вибачать. Половина з людської сторони. Вони там не балувані.

- Я власне думав, що вони заберуть Вісник Академії із собою. Тут умови вступу до академії й усяка реклама. Котировки знову ж… Але тепер навіть не знаю.

- Що тут знати, адепте? Не можна розкладати папір на столах де обідають барони, повірте моєму досвіду. Краще поставте на вході симпатичних першокурсниць, нехай роздадуть вісник тим, хто уже йде зі святкування.

- О, бачу ти, тобто ви, набралися життєвої мудрості у вашому квесті. І ще я бачу, що ваш торс змінив абрис. Тобто об’єм, і…

- Нічого ви не бачите, адепте, як я бачу. Навіть старшого по званню - почувся голос сіра Інгвара. І я чомусь миттєво заспокоїлася.

А от адепта Валеріана помітно пересмикнуло. Військова кафедра швидко вчить реагувати на такі зауваження.

Валеріан виструнчився, як того вимагає військовий статут. Руки по швах, підборіддя паралельне  підлозі.  Внаслідок цього стос Вісників Академії красивим віялом розлетівся по тій підлозі, і це неуставне явище  ще більше налякало пихатого і надзвичайно пронозливого, але недалекого адепта.

- Вільно. - недбало скомандував сір зрадник, який на диво вчасно опинився поруч і врятував мене. Бо якщо Валеріан помітив зміни у моїй фігурі, то й усі помітять. Мені терміново треба мантію, щоб прикритися.

- А ну зберіть мені те, що випало з ваших дірявих рук! Я сам віднесу ці книги  до залу. А ви якнайскоріше тим часом  приженете першокурсниць. Найсимпатичніших. - продовжив муштру Інгвар.

- Я  і сам… - придушено пискнув Валеріан.

- Ви сам зав’язку на лосинах без карти не знайдете. Виконуйте наказ. А я пройдуся з книгами в руках. Нема кращого афродизіаку для дам, як видовище мужнього  лицаря з книгою в. А якщо книгу розкрити й удати, що читаєш - дама уже щитай твоя. Головне тримати книгу правильною стороною догори. А тут це дуже просто. Бо як раз і картинка є. Отут у красивої дамочки голова. Тобто це верх. Мене не обдуриш! - самовдоволено закінчив пізнавальну лекцію цей зрадник у кубі. 

І я нічого не відповіла. І не сміялася тупим жартам. Бо тепер це не входить в мої обов’язки. Нехай тішить своє самолюбство самотужки.

І все одно у мене перед очима стояла плаха і кат, що збирається відтяти дурну залізну голову рудого негідника.

- Сір Інгвар, дозвольте звернутися! - зробила я останню спробу, коли Валеріан чкурнув за адептками одразу після того, як підібрав усі Вісники й віддав їх Інгвару. - Можливо ви все ж проявите якщо не честь, то хоча б далекоглядність і…

- Проявлю, Номе, не сумнівайся. Особливо далекоглядність. - завірив мене цей дурень. - Я здалеку дивитимусь на бал. З верхньої королівської ложі. Щоб нічого не пропустити. І тільки коли почнуться танці, пройдуся в менуеті зі своєю прекрасною дамою. Мій номер шостий. Вона так сказала, коли записувала в бальну книжку. Ти ж не думаєш, що я не вмію рахувати до шести?