Пошуки і відкриття, душ і духмяне мило, чиста одіж і надія.

ПАЖ

Тікати так поспішно й не озираючись, тільки щоб не чути голосу людини, яку через мене сьогодні стратять - може й боягузство. Але більше не мала сили дивитись в його чесні очі, такі чесні, що забуваєш, який він насправді зрадник і негідник. Особливо нестерпно було від того, що ці очі сьогодні дивилися на мене незвично м’яко.

Він щось казав мені в спину. Але кров у вухах так шуміла, а підбори похідних чобіт так гупали по паркету академічного коридору,  що вдалося розчути тільки звинувачувальну інтонацію. 

То моя совість протестувала проти того, що має відбутися, ще і почуття вини пекло  й серце.

Відчуття провини мучило.

Виказати людину, з якою ти рік проводиш у квесті, спина до спини, їси з одного казанка, слухаєш оті недолугі байки про успіхи у прекрасних баронес і бачиш нескінченне фіаско з принцесами і після цього жити далі спокійно?  

Ні. Є межа цинізму. 

Я напишу поему. Це все, що я можу зробити для вас, сір Інгвар. 

Ми з вами обидва зрадники. Бо те, що я зараз зроблю, і є справжня зрада. А зрадити зрадника нічим не краще ніж просто зрадити.

- Доброго дня, милий паж. Ви уже прибули. Як вчасно. - почувся голос жаб...прекрасної дами мого сіра Інгвара. Ну тобто не мого.  Але і не її. 

- Так принцесо професорко. - за звичкою відповідаю по-воєнному.

- Чудово-чудово. По-перше, вам необхідна парадна форма. По-друге, ви супроводжуватимете мене на бал як мій кавалер.

- А... е... це велика честь, але ваш чоловік…

- Його зараз немає в замку. Розумієте, справи, відрядження.

- А ваш лицар, сір Інгвар, може він…

- Це був би чудовий варіант. На жаль мій чоловік - дракон. Дракони дуже ревниві. І сер Інгвар міг би постраждати. Бо знаєте, академія - розсадник пліток. Йому б донесли. Та що там донесли. Адептка Фіолента одразу б настрочила звіт про бал, повний натяків. І все, залишилася б я без лицаря.

Ну, як на мене, ще невідомо, залишилася б вона без лицаря чи без чоловіка. Але моєї думки ніхто не питав.

- Тож самі бачите, Номе. - щебетала зеленоока принцеса. - Вас мені сама доля послала. До вас ніхто не ревнуватиме.

- Нічого собі. Невже все так погано?

- Я власне маю на увазі ваш юний вік і відсутність ознак мужніння й дорослішання, милий паж.  А все інше  у вас прекрасно. - визнала за необхідне добити мене ця жаба. Принцеса жаба. Жаба принцеса - все одно жаба, от що я вам скажу.

- Чекаю на вас за чверть години до балу в кабінеті ректора, мій паж. 

- Так точно, мем! - вискочило з мене солдафонське. Рік є рік. Не уявляю, коли армійська муштра з мене вийде, і на її місце заселиться звичне куртуазне поводження.

Поки що до цього далеко, зрозуміла я. Тому що замість делікатної придворної ходи, розрахованої на бальну тісноту,  вправно повернулася через ліве плече і похідним кроком помарширувала на склад за формою. 

А в голові дзвеніла пустка. 

Щоб ні одна зайва думка не перекрила важливих відомостей про державну зраду й страшну небезпеку. Принц-консорт як тільки мене побачить і подивиться очі, одразу її й зчитає.

І тоді справедливість переможе - Інгвара стратять.

Поетична уява - моє прокляття. Перед очима постав ешафот з шибеницею. Пальці затремтіли так, що лютня мало не вислизнула з рук. У мене від колишнього життя залишалися лише вона, Зая та Інгвар. Тепер буде тільки лютня і поні - от і весь мій спадок від батька. 

Тому що я не можу прикривати зрадника.

А Інгвар давно сам від мене відмовився. 

Чого вже. Мало що я пам’ятаю з дитинства. А оце наче зараз бачу - як він відплутував моє волосся з тернового куща, де я вміло сховалася і  підглядала, як він залицяється до служниці.

Зрадник, він завжди зрадник. Нас призначили одне одному від народження. Я от чесно не хотіла виходити за нього, але не відмовлялася. А він відмовився. 

А тепер його повісять за зраду. 

Не відрубають голову, хоч він і був колись бароном, а повісять, як розбійника. Бо він тепер без титулу і зрадник.

Де ж той професор? На цьому поверсі точно нема. Бо коридор пустий. А біля Фона завжди адептки. Стануть в коло і зітхають, а він удає, що не знає, про що вони думають. І терпляче розбирає їх недолугі вірші.

Ха! Один лише раз його терпець урвався, і професор порвав сонет.  Він був від жаби, тобто прекрасної дами мого Інгвара. Ну не мого. Мого колишнього лицаря. Мабуть, розсердився, що принцеса жаба про професора не думала, а думала про вірші. Або про те що там правда життя.

Сказати вам, що принц ваш - вурдалак. Непоганий рядок.  А професор не звик до того, щоб не він комусь подобався. Ні у віршах, ні в житті. 

Ха! Зате Інгвар звик. 

Як красиво його всі принцеси проігнорували. Навіть старі й бідні. А я тут ніби й ні до чого. От щоб знав!

Не можна про це думати. Де нарешті той фон Ешенбах? Він повинен Одразу побачити зраду і замах на її величність. Тоді вже ні Імперії, ні її Величності нічого не загрожуватиме. Вона його пара, Фон не дасть нікому її образити, не те що деякі лицарі. 

От і розклад. Де ж зараз пара у нашого Професора. А може у нього зараз бойовка?

Ах ти ж…. Що це таке?

Всюди заміна.  

Він що, хворіє? Хіба вурдалаки,  привиди або перевертні хворіють? Вперше про таке чую.

- Паж, ви змушуєте мене хвилюватися. - почувся з-за спини невдоволений голос принцеси Жабки. - Де ваша парадна форма і чого у вас такий вигляд, наче за вами зграя вурдалаків гналася? А може й наздогнала, он ви який блідий.

- Ваша милосте, пані секретарко ректора! О прекрасна дама сіра Інгвара, тільки на вас вся надія. Я не можу розібратись з розкладом. 

- О, це буває. - поспівчувала мені Жабка.- Невже пан ректор знову вніс зміни й мене не попередив? Що вас цікавить, мій паж?

- Мені терміново треба здати академзаборгованість професору Ешенбахові. А там всюди заміни.