Біжи, колючко, біжи.

ІНГВАР

От скажіть мені, хіба можна так плакати, щоб той, через кого плачуть, відчував себе останньою тварюкою і мріяв померти, тільки б ти сльози перестали литися?

Ну хіба можна так переживати? Сказано - не відсвічуй, і все буде зроблено чітко й швидко. Головне не лізь у дорослі розборки, моє мале, дурне і немічне королівське доручення. 

Звітуй давай, і йди собі. Вчися, на кого ти там вчишся.

Так ні, плаче воно. І при цьому щось уже вигадало. Зараз як ляпне при свідках, і все провалить.

А свідків кругом - цілий натовп. Я уже і відвик, що стільки люду буває в одному місці.

Ледве протовпилися до приймальні, дивом нікого не прибивши й не віддавивши ноги численним придворним.

Два стражі з парадними алебардами й в осяйних обладунках перегороджують нам вхід. Я і паж відбиваємось в кожному панцирі двічі. А непогано і мій начищений, хоч чогось корисного королівський порученець навчився за цей квест.

Ми мовчимо. Стражи теж. 

Це називається тримати паузу. Тобто Ном каже, що воно так зветься в театрі. А я ж зараз актор, а Ном - так і завжди. 

Що нам, красивим. Звичне діло. Ми майже весь квест промовчали одне на одного.

Нарешті один зі стражів не витримує.

- Хто такі, у якій справі, вам призначено?

- Нам призначено ще рік тому. Доповідайте уже, бо це термінова справа державного значення. Лицар Інгвар і паж Ном монарше завдання виконали й мають скласти звіт Її величності особисто.

Один зі стражів тричі стукає алебардою в підлогу. На масивних дверях прочиняється крихітне віконце.

Десь я вже це бачив.

З віконця долина хвиля невдоволення й чийсь писклявий голос.

- Хто такі з якого питання, чому не через канцелярію?

-Секретне доручення - гаркаю я, щоб краще розчув. Надсекретне. В канцелярію направлено лист зі сліпоглухонімим гінцем. На конверті гриф “перед прочитанням спалити”

- Кого? Посланця чи лист? - суворо питає писклявий голосок.

-Можна обох, мені без різниці. А от тобі є різниця чи ні, що Її Величність наказала нам просто з дороги з’явитися до неї? 

- У Її Величності графік по секундах розписано на три місяці вперед - бундючно пищать за дверима монаршої приймальні.

А от не треба мене бісити. І без того натрій огидний.

- От і пошукайте в графіку. Сіра Інгвара і пажа Нома. Бо ми зараз розвернемось і підемо. І вся відповідальність за зрив місії  й розголошення державної таємниці буде на вас. Усіх трьох.

Одразу почувся шелест сторінок і якесь бу-бу-бу. І через кілька хвилин донісся вердикт.

- І справді кожного дня виділено резервні п’ять хвилин на вас, сір.

Двері урочисто прочинилися, і пред ними виявилася анфілада з десяти дверей, але вони вже відчинялися швидко.

Сльози мого пажа висохли. А злостива посмішка нікуди не ділася. 

Зустрічні дивилися на нас несхвально. 

Мабуть, вираз  і вигляд нас, злих, голодних і стомлених, не пасував до настрою двору.

Всі зустрічні мали якісь підозріло веселі пики й були вдягнуті в одяг, схожий на карнавальний.

- Номе, ти, часом, не в курсі, може сьогодні якесь свято?

-Ні, сір, не в курсі. Державних нема. Дні народження її величності й принца-консорта навесні. Єдине, про що можу тільки здогадуватись, чи не очікують на інфанта чи інфанту, а може вже й народини святкують. Адже рік пройшов, як ми відбули, все може бути.

- Гм. Тим краще. Її величності приємно буде… - почав я, але це вовченя так презирливо на мене подивилося, що довелося замовкнути.

Нарешті ми дійшли до монаршої приймальні, там мені довелося залишити меч. 

Її величність сиділа за своїм бюро, причому без усяких ознак того, що має скоро народити або народила нещодавно. 

- Рада вас бачити. - ввічливо і привітно сказала вона. - І сподіваюся, ваша місія увінчалася успіхом.

І тут, замість того, щоб скромно  мовчати, не відсвічувати, й не заважати мені відповідати, паж схиляє голову  і простягає її величності маленький клаптик пергаменту.

- Тут доповідь і записки за кожен день квесту, Ваша Величність. А також детальна карта і перелік всіх, хто чув потрібну звістку в обох варіантах.

- Дякую, милий. - милостиво посміхнулася Її Величність, наче не помічаючи порушення етикету. - Нагорода не забариться. А ви меткі, прибули як раз на бал на честь закінчення семестру. Ви обидва запрошені особисто мною, я вами надзвичайно задоволена. Тепер паж нехай поспішає за парадною формою і готується до свята. А сір лицар ще трохи залишиться, бо, як бачу, письмової доповіді він не склав.

Я не став пояснювати, що лицар і писар - то зовсім різне. Тим більше, що на монарші жарти не відповідають.

- Так от чого всі такі радісні. - перевів я тему. - Бал. Маскарад. Гості з усього світу.

- Дуже небезпечний момент, під маскою та в маскарадному одязі сюда може пробратися хто завгодно. - почувся придушений голос пажа.

- Номе, дитино, нема про що тривожитись. - поблажливо посміхнулася Її Величність. - Не переймайтеся. Охорона посилена, магічний захист теж. На це свято завжди бувають спроби пробратись до замку, щоб вчинити замах на мене, й усякі дрібні інтриги. Охорона посилена. Ви й самі могли це помітити. 

Паж схиляє голову і лицемірно згоджується. Але я знаю, що то зовсім не згода.

У голові  лунає сигнал тривоги.

- Номе, чекай на мене за дверима. І не смій нікуди кроку ступити без дозволу. - наказую я. Бо зараз же побіжить рятувати світ і загине за першим поворотом.

- Ваша величність, адже місія закінчена? - питає Ном, навіть не глянувши вмій бік.

- Так, Номе - милостиво киває королева, і троянди з її вінця розквітають назустріч пажеві.Чи Ружена вже імператриця? Зовсім ми відстали від життя за цей рік.

- Тоді виходить, Ваша Величність, я більше не підпорядковуюсь славному лицареві сіру Інгвару?

- Після його звіту місія буде завершена, дитя. А доти - підпорядковуєшся. Тож не затримуй сіра лицаря. І скоріше звільнишся. Поетичні натури не терплять армійської дисципліни, я знаю. Тож не затримуй сам себе - рівним голосом відчитала нахабу Її Величність.