Спробувати ж можна було?

ІНГВАР

Два тижні втрачені намарне. Не вдалося залишити її там, де нема часу. От же ж та принцеса, хто б міг уявити? Такий темперамент в її роки. Давно про душу думати треба, а їй тринадцятого чоловіка подавай. 

Ні так ні, звичайно. Тільки це все ускладнює.

Тепер би скоріше до столиці довезти оце нещастя, бо ще заступиться, схопить сухоти, що я скажу її величності?

Все ж була думка по дорозі ще до кількох принцес завернути, так тепер треба швидко закінчити ту справу з еліксирами.

 Добре  у кого плащ і спокій на душі.  Он як посміхається уві сні. А спочатку що було - ой, ай, як можна спати в сідлі. 

Отак і можна. 

А спробував би хтось спати, коли на тобі повний обладунок , в усі стики заливається вода з неба, гобісон намок, все холодне й хлюпає. А я можу.  Бо тут головне практика і презирство до зовнішніх обставин.

Оце нещастя в береті тепер зневажає мене, а обставини - ні, такі чистоплюї їх завжди поважають. 

Що ще буде в замку, коли паж захоче все розказати і викрити зрадну зраду? Трохи б більше довіри до свого лицаря, і все б обійшлося. Не міг же я допустити, щоб все зірвалося.

Тепер прибудемо у столицю, спершу доповідь Її Величності Ружені і Змієві. Потім усі інші клопоти. План у нас гарний, та завжди щось трапляється. От ця ніжна квітка нам щось точно уже приготувала. 

Ото натерпілося мале за цей рік. Хоч трошки ще нехай потерпить, і можна буде жити спокійно, якщо не щасливо.

Таким не треба у квести. Недобре і несправедливо мучити  ні в чому не винних і скривджених. Думав, буде набагато легше. Та де там.

Мені треба нарешті серйозно поговорити з цією дитиною. Ну насправді уже не дитиною.  Хто ж зав, що воно таке слабке тільки на вигляд, а всередині твердіше за алмаз.  Алмази дуже тверді. На вигляд просте скельце, а спробуй подряпати, він сам тебе продряпає наскрізь. 

У кожної людини у світі є противник, який розумніший за неї саму. Може, я нарешті знайшов свого.?

Не можна, щоб ця проноза здогадалась. Інакше викаже себе і моментально загине, я не встигну. Магія буде швидшою.

Ех, от життя.

- Гей, паж, ти що, спиш? Може нарешті встановимо мир?

- Мир? - Соні великі очі безпомилково знаходять мої. Вони сповнені втоми, впертості й - ну а як же - презирства до зрадника.

- На цій дорозі нема ніяких умов для відлуння, мій паж. Ти прекрасно чув, що я сказав. Чого перепитувати? Нам з тобою треба домовитися про мир.  Ти, здається, не розумієш. Є люди по цю сторону межі.  І є люди імперії, всі поголовно маги, сильні чи слабкі, але маги. Ти на чий стороні, нещастя? Ти хочеш продати свою расу магам? Хочеш бути зрадником людей? 

- Я можу говорити чесно, сір?

- Ти повинен говорити чесно, Номе.

- Цей принц, який хоче стати імператором і з’єднати дві імперії, він дуже жорстокий. І він буде безжальний до всіх, і до людей, в до магічних істот.

- Паж, ти ж уже не дитина. Великий імператор, особливо імператор такої великої й строкато населеної держави, повинен вселяти страх, щоб все трималося купи. І людська частина світу, і магічна. Можливо, він хотів би вселяти в серця підданих і любов, але це для нього - недозволена розкіш.

- Сір, тут уже один вселяв жах. Один Темний Володар. Тепер магії залишилося дуже мало. Вона тільки почала повертатися. Якщо принц з нею поведеться необережно, цей світ просто помре. І люди теж, Сір.

Великі очі, які сяють навіть в напівтемряві й під дощем, дивляться на мене запитливо. З надією.

Вірить у мене. Все ще вірить. 

А це не те, що зараз треба.

- Ти не можеш цього знати, Номе. Не перевіриш, не дізнаєшся. На зміну магії може прийде технологія. Машини, механізми, всі діла. Сір Змій як раз в такому світі народився. Шонеясно?

Тепер в очах зневіра і сум. Може й сльози. А може це дощ. 

Моє серце уже звикло краятись. Але зараз…. Зараз я втрачаю довіру назавжди.

- Як скажете, сір. - каже Ном, хлопчик чотирнадцяти рочків, як звеліла казати її величність. - Ви можете не витрачати час на те, щоб переконувати мене. Адже я все одно нічого не зможу сказати. Не прохоплюся жодним словом.

Паж швидко відводить очі, але від мене не сховаєш тріумфу. 

Що уже знову? Невже не можна тихо доїхати до столиці, пересидіти десь в кутку чи бібліотеці всю бузу, щоб я хоч на захист цього нещастя не відволікався.

Ні, Інгвар, ніхто не казав, що буде легко.  Ця сирітка впертіше за впертого віслюка. Ну і що тут дивного, як подумати. Стільки приводів для помсти.

І все ж. Спробувати ж можна?

- Чуєш, паж,  ти головне не лізь нікуди. Я сам розберуся, я це вмію, повір. Не плутайся під ногами, і все скінчиться швидко. Будеш далі вчитися свого стихопльотства. Тільки не лізь нікуди, не ускладнюй. Ясно?

- Ясно, сір. - легко згоджується паж. Ага. Я вірю. Я ж тупий довірливий солдафон. 

Нема мені віри й не буде. Не встиг врятувати барона. І продався його вбивці за принцесу. Що ж тепер.

- Ну раз ясно, натягни капюшон на голову, нічого мокнути. Поні піде за Вороном. Відбій. Як покажуться шпилі Трояндового замку, я тебе розбуджу. Щоб при Її Величності сну ні в одному оці. Доповіси про свою частину місії, і ні в що не лізь. Тебе розчавить при найменшому неточному рухові. Ясно тобі?

- Ясно.

- Повтори.

- Не спати, доповісти про успіх місії, не лізти.

- От і молодець. 

- Так точно, сір. Якби ще не ці дощі.

- І не посперечаєшся.  Добре все ж, що Трояндовий Замок вище хмар.  Ніякого дощу. Бруківка нарешті, а не оця мокра глина або пісок. Ти тільки не лізь нікуди. На цей раз я все зроблю правильно і встигну. Ти тільки не лізь мале дурне… ти що спиш?

Нічого собі. Знову спить. і посміхається.

Ну і спи.

Інгвара не проведеш. Бачить, що Мона щось задумала, але здогадатись не може.