Сон

ПАЖ

Так от нащо він сюди приїхав! Не одружуватись з принцесою, а залишити мене тут, щоб самому виконати план жорстокого принца?

Та ні, не може бути.

Йому ж наказали доправити мене в Трояндовий Замок для викрадення еліксирів.

Тоді навіщо він це зробив?

Хоча... Якби не деякі незручності, було б мило кожного вечора в романтичній напівтемряві біля каміна співати балади для старої принцеси. Хотілося б ще послухати згадки про  її яскраву молодість. Там явно такі сюжети приховані... Камінна зала  в батьківському замкові дуже схожа на цю. І там теж завжди палало ціле дерево. А камін розпалювали одразу, як тільки надворі ставало вогко або холодно. 

Ех, до чого ж цікаво було б  слухати про чиюсь бурхливу молодість і одночасно дивитись на ту, чиї пригоди тепер щасливо завершені. Треба радіти за стареньку, а може й заздрити. Бо вона уже давно завершила період пригод. І може тепер собі дозволити невинні розваги у вигляді тринадцяти одружень. 

Хоча… Хоча… куди дівалися попередні дванадцять, вона  що, пережила всіх? Невже вона така древня?

Тільки розгадка, мабуть, не в цьому, а в тому, що вони спилися раніше за неї.

Все одно в Замку Кульбабок  було непогано. Принаймні тепло і не дощило. Не те що зараз. І пригоди бабусині такі цікаві. Золото, красені й красуні, пристрасть і все таке красиве й романтичне.

А мені з пригод юності дістався нудний монастир і ночівлі під дощем. Хіба в цьому є щось цікаве або бурхливе? І згадати буде нічого. 

І якщо не знайду спосіб подолати закляття, то й нічим буде згадувати, так і ходитиму без голови.

І зовсім це не смішно.

Бо голова лопне ще раніше повні від того, що спосіб зняти закляття поки що ніяк не вигадується. 

Крім... Крім ..., а так теж не вийде. Бісить ця безпомічність. Якщо не зможу попередити королеву, мій наречений, цей прекрасний принц, заволодіє світом. 

І я не відомщу за батька. 

А дивно ж все навкруги. Ніч, а видно, як удень. Місяць зійшов? 

Не можу підняти очі, повіки такі важкі. Бачу тільки акуратну гривку Заї. 

Чому гривка рожева? І вся Зая рожева. А, он воно що. То місяць так все пофарбував…

Мої руки, що ледве тримають вуздечку чомусь не рожеві. Вони білі. Лілейні - так казав про них жорстокий принц, мій  наречений.  

Гарно так і тихо, не чути навіть цокання копит Ворона.  

Я тут одна? І де це - тут?

Зовсім одна...

Заю, ми одні залишилися на світі. Нас навіть поганець Інгвар кинув, а Її Величність веліла йому наглядати, щоб зі мною нічого поганого не трапилось. Він зрадив і мене, і Її Величність.

І тепер моя голова розлетиться. Ну не тепер, а через два тижні.

Хіба це не жахливо?

- Не розлетиться ваша голова, не хвилюйтесь, моя дівчинко. - раптом долинає голос Інгвара. Він чується ніби звідусюди. Огортає мене теплом і безпекою.

Я уже зовсім не можу підняти повіки, такі вони важкі. 

- Нікого закляття немає, Моно. І зради теж. Тож вам нічого боятись. Я нікому не дозолю вас скривдити.

Мене охоплює невимовне щастя. Таке полегшення. Інгвар не допустить, щоб зі мною або нашим світом сталося щось погане.

Він встигне і врятує.

Як колись давно, коли він вивільняв моє волосся, що заплуталося в трояндовому кущі, або ловив за секунду до того, як впаду з поні. А один раз навіть підставив руку, коли я, маленька, мало не проштрикнула себе мізерікордою. 

Інгвар насправді хороший. Так дивно. Як я могла про це забути?

Моїх вуст торкаються його гарячі й тверді вуста. О, це і є той поцілунок, про який пишуть в книгах, заборонених у карамеліток?

- Мені подобається, Інгваре, продовжуй.

І він продовжує…

Ах, це так хвилює. І я хочу ще.

- Будь-яке ваше бажаня - закон, Моно.

Але ж після поцілунку він має на мені оженитись? А йому ж треба принцеси. Це дуже смішно.

Ніяких принцес. 

Тепер він жениться зі мною, як чесна людина. А не з якоюсь там принцесою. Яке полегшення…

- Так, Інгваре, виходить, ти тепер мій наречений…

- Так, Моно. Я твій наречений. Тільки не тепер, а завжди.

- Ах, і справді. Наші батьки… Це так несучасно, змалечку призначати дітей у шлюбну пару. Як у магіків. В них пара з народження й на все життя. Несучасно та обурливо, Інгваре!

- Сучасно, коли тебе, що вийшла за коханого, знаходять біля підніжжя високої башти? І на шиї дорогоцінна шовкова хустка, так добре затягнута, що в ній і поховають. - каже хтось голосом принца, мого нареченого.

Ні, мій наречений тепер Інгвар. Бо він мене поцілував. Встиг перший, а принц  не встиг.

Повіки свинцеві, і все ж… І все ж мені не страшно. Інгвар жениться зі мною. А принц нехай пошукає…

- Він і шукає. Натрапив на слід. До повні треба зірвати його план. ЇЇ Величність…

- Я знаю, знаю! - кричу я і прокидаюся.

Зая знову біла, вона стає дибки, бо я уві сні сильно потягнула вуздечку. 

- Я знаю спосіб. Не треба нічого каз…

- Чого не треба, мій сонний паж?

Хрипкий голос Інгвара вривається в мій солодкий сон, і чари вмить розвіюються.

На жаль не ті чари, що рознесуть мою голову, якщо я комусь хоч словом прохоплюсь про плани принца.

А просто чари сну розвіюються  

Тепер мені абсолютно очевидно, що все це було сном. І поцілунок, і обітниця зі мною оженитись. 

Що ж. Тим краще. Не треба мені цього солдафона і зрадника.

Мені треба помститися за батька, бо яка ж я баронеса і дочка барона, якщо не помщуся вбивці?

А все інше - як вийде.

Нехай Інгвар і далі шукає собі принцесу, пхе. 

Шпигун принців. Зрадник. Двічі зрадник і дурень - бо мене й королеву Ружену може зрадити тільки останній придурок.

Як же це смішно.

І я сміюсь, аж захлинаюсь.

- Що за сміх без причини серед лісу, мій вірний паж? Що сталося смішного?