Щось про чарівне, добре й вічне.

ПАЖ

- Диц-тиц-тиц - відбивають ритм по битому шляху копита моєї білої Заї. Вона одна мені залишилася на пам’ять про батька і минуле життя.

Якщо звісно не згадувати, що в минулому житті були ще сір Інгвар  і його Ворон. От я і не згадуватиму. 

Хоча Ворон мене пам’ятає. На відміну від звитяжного лицаря Інгвара.

Ворону я заплітаю гриву й хвіст, чищу його і мию, як тільки випадає така можливість. Коник виблискує і привертає увагу публіки до нас, цим і корисний. Але моя поні Зая теж привертає. 

Така мила з них вийшла парочка - великий вороний лицарський кінь і біла Зая, зі стриженою щіточкою гривою. Вони мене люблять майже однаково.

А я ні.

Вони обидва з батькових стаєнь.От тільки є невелика різниця. Зая сама врятувалася з палаючої стайні тоді, коли загинула вся моя сім’я  і згорів батьківський замок.

А Ворон з сіром Інгваром майже встигли. І між отим майже і встигнути зяє прірва. Покарати нападників Ворон з сіром Інгваром встигли, а врятувати батька і стареньку няню - ні.

Тому я їх не рахуватиму як частину минулого. А вважатиму просто кінною охороною, яка супроводжує мене за наказом її величності Ружени. 

Несправедливо?

 Де я, а де справедливість?

Явно ж не в тому, що я через його пррррекррррассссну даму маю витратити рік на безглуздий квест і до запаморочення вигадувати вірші про троянди та байки про чудодійний засіб від парності. Або для парності. То вже який у мене буде настій.

А він у мене буде або поганий, або ще поганіший. 

Може ви б на моєму місці раділи життю і можливості побути на природі в компанії звитяжного сіра Інгвара, якого посвятив у лицарі мій батько. Якби ви самі були лицар, то може б і раділи.

А якби ви були дівчиною з тонкою душевною організацією і звичкою до міського комфорту й вишуканого товариства? Вам би точно сподобалось, якби вас її величність зачарувала так, що ви всім здаєтесь хлопчиком, який бренькає на лютні й мріє дорости спочатку до зброєносця, а потім до лицаря - такого, як цей Інгвар або  й сам незрівнянний сір Змій? І ви проводите рік в дорозі від одного міста до іншого в компанії солдафона, який не встиг врятувати вашого батька.

О, тоді б я на вас подивилася, як ви радієте життю, оптимістичні ви мої й позитивні.

Геть злі думки. Скоро кінець цій осоружній дорозі, і мене зустріне справжня ванна з жасминово-трояндовим ароматом і справжнім пухнастим рушником,  а потім ліжко зі справжньою постільною білизною. А на ранок з’являться кравчині й майстри модних зачісок. Словом столиця мене зачекалася. А поки що жасмини й троянди не у ванні, а у моїх недовіршах.

Ти можеш сховатись в жасминовий кущ 

Для зустрічі з тим, кого довго чекав. 

Тільки якщо повториш це з  трояндою. 

То вийде тобі справжній облом.

Гм, як каже пан ректор, він же сір Змій, енергійно, близько народному серцю, але  треба допрацювати текст.

А в цілому дуже непогано... 

Очі злипалися, бо тільки сір Інгвар може спати й верхи, і коли дощ ллється у вуха, і коли сонце пече у потилицю, і коли треба не пропустити важливий поворот, щоб не заїхати куди не треба.

Якби ще у мене була хоч якась книга під рукою. Щось про чарівне, добре й вічне.

- Сьогодні зачаклований її величністю паж не зможе заснути, якщо не повірить, що химерне минуле з його зарозумілістю, дурістю і фінальною пожежею, яка спалила всю рідню й минулий добробут,  може перетворитися на щастя й красу.  - записую я на ходу. І це не сприяє каліграфічному вигляду і навіть розбірливості.

Чому ж моє минуле не може перетворитися - якимось чарівним словом? Так гарно пишуть про це у гарних книгах. Там розповідається, що доброта і шляхетність неодмінно будуть винагороджені, вороги покарані, і щастя нарешті знайде героя. Або героїню.

Тільки як це поможе? Доброта і шляхетність - то про когось іншого. Я уже давно не добра і майже стільки ж - не шляхетна.

Може в тих книгах йдеться про Інгвара? 

Але хіба це шляхетно - рахувати кожен мідяк і розпитувати усіх зустрічних, навіть поселян і пастухів, чи нема поблизу бува, якоїсь принцеси, можна й не дуже красивої і юної? Бо все одно найкрасивіша у світі - його прекрасна дама. І чи бува, якийсь злий чаклун тую принцесу не полонив, прельстивишись спадком і титулом?

- Якщо чули про таку принцесу щось таке, кажіть одразу. - гаркає він командним голосом. - Тоді я, як і належить хороброму лицареві, того - врятую і позбавлю чогось там, чого треба позбавляти бранок усяких чорних магів.  Полону чи що?

І всіх полонених ворогів і розбійників посилає до найближчих принцес у подарунок з моїми віршами про його славетні подвиги й обіцянками чогось там позбавити.

Чи треба казати, що всі йому відмовляють

І цей солдафон із залізним лобом був моїм нареченим з моменту народження?

Он воно як. 

А чому тепер не наречений?

Чому не встиг врятувати батька дівчини?

Чому вона його недолюблює  - ніби ясно. Але ж явно і ревнує до прекрасної дами.

А він що думає про минуле? 

Дізнаємося і його версію. 

Зустрінемося в коментарях. 

Гарного вам вихідного, бережіть себе ❤️

До речі книга безплатна. І автору буде дуже приємно, якщо посилання на неї та попередні історії ви дасте у своїх соцмережах -  щоб більше людей могли слідкувати за розвитком подій, так би мовити в прямому етері - тобто в процесі написання:  https://booknet.ua/reader/odruzhus-z-princesoyu-nedorogo-b406846?c=4375344