Епілог

Епілог
 

Ворони каркали десь у кронах - різко, голосно, вперто. Карина йшла алеєю повільно, з букетом у руках. 

Ольга трималася трохи позаду. Рівно на тій відстані, яку вони давно домовилися не обговорювати. Карина має тишу. Безпеку - теж. 

На Карині був темний брючний костюм. Волосся - довге, чорне, яке спадало по спині. Вона не грала нормальність. Вона просто була такою, якою стала. Гарною. Небезпечною. Зібраною. Холодною.

Вона зупинилася біля плити. Поставила квіти у вазу.

Пальці торкнулися каменю, ковзнули по прізвищу. 
— Привіт, - сказала тихо. - Це знову я.

Вона видихнула. Взяла паузу, щоб не зірвати голос. Тут не треба бути сильною для когось. Тут можна бути собою. 

—Я давно не приходила. Пробачте. У вас є онук, -  сказала вона. - Богдан.

Слова прозвучали просто. Без урочистості. Але від них у горлі стало тісно.

— Чотири місяці. Важкий. Впертий. Спить мало. Кричить так, що інколи хочеться… -  Карина криво усміхнулась. - …зателефонувати вам і сказати: «Забирайте свого онука на вихідні, бо я зараз здамся».

Вона глянула на плити, наче чекала, що батьки зараз усміхнуться з її чорного гумору. І це було найболючіше,  що ніхто не усміхнеться. 

— Але я не здаюся, -  сказала вона вже тихіше. -  Він дихає. Він теплий. Він живий. І цього достатньо, щоб я вставала зранку.

Карина ковтнула повітря.

— Я продала наш сімейний будинок. Я довго тягнула, ви б мене за це вилаяли. Але я не могла там… Я не могла жити серед речей, які тільки й роблять, що кричать про минуле. Ми тепер живемо у будинку Мирона. Він теж великий і теплий, я там ніби вдома. Зелені багато. Тиша. Спокій. Варвара Дмитрівна там головна по кухні й по Богдану. Я, іноді уявляю, якби у нього було дві живі бабусі, фантазую.

Вона опустила очі.

— Пам’ятаєте, як ви завжди казали: «Дивись на людей по діях!» От я і дивлюся. Варвара Дмитрівна ожила з Богданом. Вона тримає його так, ніби це її друге серце. Я інколи думаю… якби не вона, я б не витягнула.

Карина на секунду зупинилася, ніби вирішувала, говорити чи ні.

— Мирон знову пропонував одружитися, - сказала вона рівно. -  Уже не вперше. І так само спокійно, як завжди. А я…я все ще боюся.

Вона не прикрашала.

— Я знаю, що це звучить тупо. Я сильна, я холодна, я вмію тиснути, я вмію вигравати. Але слово »шлюб» викликає, спогад про пастку. Я не хочу повторення. Я не хочу ще раз… прокинутися поруч із ворогом. Це звучить абсурдно та я боюся.

Карина стиснула пальці, щоб не здригнулися.

— Він не тисне. Він просто чекає. І я інколи ловлю себе на думці, що колись можу здатися. Не тому, що слабка. А тому, що втомилася весь час бути напоготові. 

Вона провела долонею по каменю ще раз.

— Я стала жорсткішою, - сказала Карина. - Для світу. Для людей. Для будь-кого, хто думає, що мене можна зігнути. Я перестала берегти тих, хто не вартий.

Пауза.

— А вдома… -  її голос зламався  і вона зібрала його назад. — …вдома я можу бути нормальною. Просто жінкою. Просто мамою. Інколи я навіть сміюся вголос. Уявляєте? 
 

Одна сльоза скотилася по щоці. Карина не витирала. Нехай буде. Тут можна.

— Я не прошу прощення, -  сказала вона. - Я просто хочу, щоб ви знали, що я живу. І я не дам йому пропасти. Вашому онуку. Я не дам.

Вона відступила на крок. Подивилася довше. Не на камінь -  на те, що за ним стояло.

Позаду тихо підійшов Мирон. Просто став поруч. Його долоня лягла Карині на плече - тепла, реальна. Тіло одразу відповіло спокоєм, який вона нікому не показує.

— Кохана, - сказав він тихо. - Час.

Карина не обернулася одразу. Вона ще секунду стояла, дивлячись на плити.

— Я йду, - сказала вона батькам. -  Ми ще прийдемо. Я не зникаю.

Вона повернула голову до Мирона. Подивилася на нього так, як давно дозволяє собі тільки з ним.

— Богдан ще не розніс нам весь будинок? — спитала вона.

Мирон усміхнувся кутиком губ.

— Він намагається. Та мама сказала, що це «характер сім’ї». Я не сперечався. 
Карина видихнула й нарешті обійняла його. Мирон притис її ближче. Так, як тримають своє.

Ольга стояла трохи далі. Чекала. Як завжди. Вона не лізла в це. Вона просто берегла.

Карина ще раз глянула на могили. Кивнула собі. І вони пішли спокійно до виходу. 

Життя не питає, чи ти готова. Життя просто триває.