44

Темний кардинал.

Машина їхала мовчки.Карина дивилась у вікно і ловила одну просту думку, що люди вбивають, бо їм вигідно. Бо комусь захотілося чужого майна, чужої компанії, чужого прізвища. Бо комусь захотілося «звільнити активи». І ціна - її батьки. Вона. Її життя.

Олег сидів поруч, зібраний. Він не заспокоював. Він просто говорив те, що є.

— По батьках ми маємо лінію, - сказав він тихо. - Не повний пазл, але достатньо, щоб їх не відпустили просто так.

Карина кивнула.

— Достатньо, щоб вони нарешті перестали робити вигляд, що це випадковості.

— Сьогодні без емоцій, -  додав Олег. - Питання - коротко. Відповіді - фіксуємо.

— Я не за емоціями, - сказала Карина. - Я за правдою.

СІЗО не виглядало «страшним». Воно виглядало як місце, де все вирішують папери і двері.

Їх перевірили на вході. Документи. Пропуск. Звірка прізвищ. Охоронець відмітив у журналі і віддав папір назад.

Ольга трималась поруч. Спокійна, без зайвих рухів. Карина вже звикла, що коли Ольга мовчить - значить, усе під контролем.

Коридор. Ще коридор. Двері. Табличка «допитна».

— Пам’ятай, - сказав Олег. - Не грайся з ним словами. Він любить маніпулювати.

— Я прийшла не говорити красиво, - відповіла Карина. - Я прийшла поставити крапку.

Двері відчинились.

Дем’ян Ришков сидів за столом. Спина рівна. Руки спокійні, долоні відкриті - як у людини, яка звикла керувати ситуацією навіть у наручниках, навіть у чужій кімнаті. Поруч - слідчий і ще один співробітник. На столі - папка, диктофон, кілька аркушів.

Ришков підняв очі й одразу побачив Карину.

Він не здивувався. Він просто подивився так, ніби її присутність - це прикра незручність, але не катастрофа.

— Карина Воронова, - сказав слідчий. - Ви проходите як потерпіла і ключовий свідок. Маєте право бути присутньою.

Карина кивнула. Олег показав посвідчення і коротко назвався.

Ришков усміхнувся.

— Тимур і його команда, -  сказав він рівно. — Карина і її команда. Ви всі так любите ці слова, ніби це  не кримінальна справа, а «гурток із відплати». Ти - прапор Олеже. Вона - обличчя. Ну, а решта - масовка. Смішно.

Олег не моргнув.

— А ти - темний кардинал, який переплутав країну з шахівницею. Тільки фігури тут живі. Іти вже не за дошкою, а ти на протоколі. Теж смішно.

— Протокол - це папір. Папір горить. - сказав Ришков.

— Горить. Але сьогодні - не в мене. - відповіла Карина.

Слідчий піднімає голову від папки, дивиться на обох:

— Панове, зупинимо цей літературний вечір. Тут не Рішельє і не Д’Артаньян. Тут підозра, статті й конкретні дати. Відповідаємо по суті.

Слідчий відкрив папку.

— Дем’ян Ришков. Вам роз’яснено права. Переходимо до суті. У нас є ухвали, підписи, погодження, регламенти, які запускались через конкретних людей. Є нічні входи в документи. Є ланцюг, який веде до вас. Пояснюйте.

Ришков не глянув на папери.

— Пояснювати кому? Вам? - він кивнув на слідчого. - Чи їй?

Він подивився на Карину.

— Ти ж мала бути мовчазною. Це було твоє найзручніше вміння.

Карина не підвищила голос.

— Я мовчала, коли мені було страшно. Зараз мені не страшно.

— Не бреши, - сказав Ришков. - Страшно всім. Питання тільки: хто вміє це приховувати.

Олег нахилився вперед.

— Ти зараз дуже стараєшся виглядати тим, хто «все контролює». Але ти вже не контролюєш нічого.

— Це ти так думаєш, - спокійно відповів Ришков.   

— Ні, - сказав Олег. - Це так є.  

Слідчий поклав перед Ришковим аркуші.

— Ось. Тут конкретні підписи. Дати. Кому і коли давали доступ. Хто погоджував тимчасові регламенти. Хто запускав експертизи і витребування. Хто давав команди на вилучення.

Ришков узяв один аркуш. Пробіг очима. Поклав назад.

— Підпис - це не злочин, - сказав він.

Слідчий кивнув.

— Підпис - це відповідальність. А ще у нас є замах. І у нас є потерпіла, яка жива.

Карина не рухнулась.

Слідчий додав:

— Воронова дала показання. Замах підтверджено. Є ланцюг мотиву. Є вигодонабувачі. Є виконавці. Є організатори.

Ришков на секунду затримав погляд на Карині.

— Ти думала, ти повернешся  і все розвалиться? -  спитав він.

— Я повернулась, і все почало називатись своїми іменами, - відповіла Карина. - Це різні речі.

— Ти занадто віриш у папір, - сказав Ришков.

Олег усміхнувся коротко.

— А ти занадто довго жив так, ніби папір не має сили. Сьогодні має.

Ришков перевів погляд на Олега.

— Ти впевнений, що мене тут залишать?

Олег відповів просто:

— Впевнений, що ти вже тут.

Карина зробила крок ближче до столу. Невеликий. Достатній, щоб Ришков відчув її присутність фізично.

— Ти хотів повернути мене в сценарій, - сказала вона. - Я вийшла з нього.

— Ти думаєш, Марк витримає? - кинув Ришков. - Юля витримає? Вони слабкі.

Карина подивилась на нього холодно.

— Їм не треба нічого вже  витримувати. Їм треба відповісти перед законом.

Слідчий підняв руку.

— Досить. Фіксуємо відповідь підозрюваного. Переходимо до наступного блоку.

Олег закрив свою папку.

— Це не перша компанія, яку ти так «зачищав», Дем’яне, - сказав він. - Ми підняли старі історії. Там ті ж самі рухи. Ті ж самі люди поруч. Ти не унікальний. Ти повторюєшся.

Ришков усміхнувся.

— Ти дуже старанний, Олеже.

— Я просто доводжу справи до кінця.

Карина дивилась на Ришкова ще секунду.

— Ти програв не тому, що я сильна, - сказала вона. - А тому, що ти звик, що тебе не чіпають. Сьогодні чіпають.

Охоронець біля дверей дав знак: час.

Вони вийшли.

У коридорі Ольга подала Карині телефон. На екрані — короткий пост:

«Карина Воронова жива.

Декілька днів тому вона офіційно з’явилася у прокуратурі як потерпіла у справі про замах.