41

Постріл.

Дверцята машини відкрилися.

Мирон підвів Карину ближче, його долоня на її спині - рівно стільки тиску, щоб вона не зупинилась і не робила лишніх рухів. Ольга йшла з боку. Олег трохи попереду.

— Сідаємо, - сказав Мирон тихо.

Карина кивнула. Вона просто робила те, що треба, щоб вижити.

Ольга різко підняла погляд. Не на обличчя. Вище. Далі. Туди, де стоять не випадково. Вона помітила чоловіка.

— Стоп, - коротко сказала вона.

Мирон навіть не перепитав. Він уже зрозумів.

— Вниз, - сказав він Карині.

Карина тільки встигла втягнути повітря.

Глухий хлопок.

Не крик. Не паніка. Один короткий звук, після якого тіло саме шукає землю.

Мирон рвонув Карину за талію і втиснув у салон, майже кинув на сидіння. Він закрив її собою, плечем, корпусом, усім, що мав. Дверцята грюкнули.

Другий хлопок.

Скло з боку тріснуло тонкою павутиною.

Ольга вже була з іншого боку машини, рука на ручці, очі тверезі, голос холодний:

— Впала! Голова вниз! Не піднімайся!

Карина не сперечалася. Вона згорнулася, як могла, притисла долоню до живота підсвідомо.

Зовні хтось закричав.

— Лягай!

Олег не кричав. Він говорив, як завжди, коротко, по суті  і саме це лякало більше за мат.

— Евакуація. Зараз. Синя машина. План два.

Водій уже завів двигун. Машина здригнулася.

Мирон різко сів поруч із Кариной, однією рукою закрив її плече, другою - вхопився за край сидіння. Він хотів сказати щось спокійне, але вийшло лише коротке:

— Дихаєш?

— Так, - відповіла Карина і сама почула, що голос зірвався. - Мироне…

Він не відповів одразу.

Карина відчула запах. Метал. Кров.

Вона підняла очі.

На його правому боці темніла пляма, що розповзалася під тканиною.

— Тебе зачепило… - прошепотіла Карина.

— Дрібниця, - сказав Мирон і зціпив зуби. - Сидиш низько. Чуєш?

— Чую, - сказала вона, і в цей момент руки в неї затремтіли.

Не від страху. Від того, що вона зрозуміла, що могла втратити його за дві секунди.

Ольга вискочила в салон із другого боку. Вона швидко зачинила двері й втиснулася поруч.

— Поїхали! - наказала водієві. Потім поглянула на Мирона, на його рану. - Бляха! Швидко в лікарню!

Машина рвонула. Хтось ззаду встиг ударити по кузову. Метал глухо озвався.

Карина притиснула лоб до спинки сидіння, щоб не втратити контроль.

— Хто? - спитала вона.

— Все потім, кілера схватили, там працюють наші, - відрізала Ольга. - Ти зараз живеш.

Карина глянула на неї - і вперше не захотіла огризнутися. Бо Ольга казала правду.

Мирон коротко видихнув. Його долоня, що лежала на Карининому плечі, стала важчою.

— Тримайся, - сказала Карина вже тихо, майже в нього. - Ти мені потрібен.

Мирон глянув на неї. Очі ясні. Злі. І теплі - настільки, наскільки він умів.

— Я тут, - сказав він. - Не розганяйся думками.

— Я не розганяюсь, - Карина ковтнула. - Я просто….

Він зупинив її поглядом. Вона зрозуміла. Не зараз. Не при Ользі. Не в машині. Не там, де будь-яке слово може стати слабким місцем.

Ольга вже говорила в телефон, швидко й чітко:

— Є поранений. Правий бік. Дотичне, але кровить сильно. Адреса… Так. Приймаєте. 

Олег теж був на зв’язку, десь у другій машині.

— Карина?

— Я тут, - відповіла вона, і тільки зараз усвідомила, як сильно трясе її голос.

— Добре. Не говори зайвого. Зараз головне -  Мирон.

Карина глянула на Мирона. Він сидів рівно, але вже не так, як завжди. Він тримався на характері, і це було видно навіть їй.

— Ти в лікарню, - сказала Карина. Не прохання. Наказ. - І не сперечайся.

— Я не сперечаюся, - видихнув Мирон. - Я просто злюсь.

— На кого?

— На себе. Що не побачив раніше.

— Ти побачив, - сказала Карина різко. - Ти закрив.

Ольга різко обернулась:

— Тихо, бережи сили. Зараз буде поворот. Тримайтеся.

Машину трохи хитнуло. Мирон стиснув зуби. На секунду його повело.

Карина схопила його за руку.

— Дивись на мене, - сказала вона.

Він подивився.

— Ти витягнеш, - сказала Карина. - Чуєш?

Мирон хотів посміхнутися, але не вийшло.

— Чую, - прошепотів він. - Тільки не ламайся, щоб не сталося. Чуєш, ти…

Карина ковтнула.         

— Я не ламатимусь, - сказала вона. - Я вже витратила ліміт.     

Вони під'їхали до приймального відділення через службовий вхід.  Без натовпу. Лише люди в халатах і швидкі руки.

Мирона зняли з сидіння швидко. Носилки. Команди. Світло ламп вдарило по очах.

Карина вистрибнула слідом, але Ольга схопила її за лікоть.

Двері зачинилися.