40

Карина прокинулася від тепла. Рука Мирона лежала на її талії. Тіло після ночі було м’яке, розслаблене, чутливе до кожного руху. Воно пам’ятало його пальці. Пам’ятало, як він торкався повільно, без поспіху, як тримав її так, що всередині зникала потреба стискатися й бути зібраною. Як вона дозволила собі більше - відчувати  по-справжньому.

Вона усміхнулася, і щоки одразу почервоніли.

Ніч згадувалась уривками: його руки, його голос у темряві, його терпляча впевненість. Їй хотілося ще. Хотілося настільки природно, що вона навіть не сперечалася з собою. Вона відчувала власне тіло і не соромилась цього.

Карина поворухнулася.

Мирон прокинувся одразу, ніби й не спав - просто тримав її весь час. Відкрив очі, підтягнув ближче, притиснув до себе так, що в неї перехопило дихання від його рухів.

Він поцілував її в губи.Ніжно і зі смаком. З тією впертістю, від якої в неї всередині все розсипалося на «хочу».

Мирон глянув на неї з ніжністю і від цього погляду вона відчула як всередині ніби щось тане. 

— Не дивись так, - прошепотіла вона, але погляду не відвела.

— Як? - тихо спитав він.

— Так, що я забуваю, що ми взагалі маємо вставати.

Він усміхнувся краєм губ.

— Як ти себе почуваєш?

Карина не встигла відповісти - Мирон поцілував її знову, глибше. Вона відгукнулася одразу з усією ніжністю й голодом, який він у ній будив. Їй подобався його запах - чистий, чоловічий, близький. Їй подобалося, що він не зупиняє її й не зупиняється сам.

Вона ковтнула повітря, коли він нарешті відпустив її губи.

— Ти мене розслабляєш, - сказала вона хрипко.

— Я стараюся, - відповів Мирон.

І в його голосі був спокій. Така чоловіча впевненість, яка  тримає.

Карина заплющила очі. Їй хотілося лишитися в його обіймах довше. Хотілося зробити вигляд, що сьогодні нічого не станеться, що світ зачекає, що вони мають право на ранок без війни.

Мирон провів пальцями по її талії, повільно, так, що в неї знову тягнуло низом живота.

— Вставай, Каринко. - сказав він тихо І поцілував у носик. - Треба збиратися.

Карина подивилася на нього з претензією, яка звучала як флірт.

— Ти жорстокий.

— Я практичний.

Він піднявся з ліжка, а Карина лишилася лежати ще трішки, дозволяючи собі дивитися. Спортивний, сильний, красивий. Просто тіло чоловіка, який уміє бути ніжним і небезпечним одночасно.

Він потягнувся до футболки. Карина спостерігала, не приховуючи усмішки.

Мирон натягнув футболку, обернувся і впіймав її погляд.

— Ти мене зараз роздягаєш очима? - сказав він тихо з посмішкою. 

Карина не відвела погляду.

— А ти проти?

Мирон підійшов ближче, нахилився, поцілував її ще раз — швидко, але так, щоб у неї знову збилося дихання.

— Ти мене спокушаєш, - сказав він, торкнувшись губами її щоки.

— Це моя робота.

— У нас сьогодні важливий день, — нагадав Мирон. — Твої фантазії лишаємо на вечір. Я хочу щоб ти мені розповіла кожну.

Карина повільно сіла, провела пальцями по шиї, ніби збираючи себе.

— Ти все зіпсував.

— Я все відклав, - спокійно поправив він. - На потім.

Карина видихнула й усміхнулася вже м’якше, жіночніше.

— Добре. Потім - так потім.

І по її очах Мирон зрозумів, що потім буде дуже цікавим для них.