38

Двері Ігор відкрив майже одразу. Він  побачив Карину  і видихнув.

— Заходьте. Швидко.

Сергій зайшов першим. Карина - за ним. Ігор зачинив двері й провернув замок.

— Ти… - Ігор ковтнув слово. - Я радий, що ти тут.

Карина кивнула. Зняла куртку, кинула на спинку стільця.

— Ти як? Що у  тебе? - спитала вона.

Ігор провів рукою по волоссю, було видно, що він нервував.

—Я тримаюсь, поки що. На сьогодні я зробив усе, що міг. Офіційно. - сказав він. -  Показання є. Логи продубльовані. Заяви підшиті. Я не тримаю це в одному місці.

Він глянув на Сергія, який пройшовся по кімнаті, глянувши у вікно і закрив штори.

— Це вже не історія про те, хто кому вірить. Це історія про те, хто встиг.

— Молодець, - сухо сказала Карина. - Значить, не дарма тебе нервували.

Ігор криво посміхнувся.

— Мені дуже не подобається, коли мене нервують люди, які називають це «профілактикою».

Сергій пройшов ще раз по квартирі.

— Тихо.

— Вони клюнули? - спитав Ігор.

— Клюнули, - відповів Сергій. - Їхня машина сіла на першу пару. Далі пішло швидко.

Карина сіла. Вона відчувала себе виснаженою останні години.

Через деякий час у двері подзвонили.

Ігор глянув на Сергія - і той відкрив.

Ольга зайшла першою. За нею Мирон.

Мирон тримав плечі рівно, але Карина одразу побачила правий бік. Пов’язка під футболкою. Край бинта темніший, ніж мав би бути.

Ольга сказала коротко:

— Клюнули. Перехоплення було. Ми вийшли живими, у них не дуже.

Вона подивилася на Карину.

— Тепер це вже не спостерігають. Тепер беруть.

— Ти ціла? - спитала Карина.

— Ціла, - відповіла Ольга. - Мирон теж.

Мирон мовчки зняв куртку. І на секунду не встиг сховатися - бинт підкровив.

Карина встала.

— Сядь. Ти поранений.

— Карина…

— Сядь, - повторила вона. Спокійно. Без істерики.

Мирон сів на край дивана. Ольга вже тримала аптечку, як робочий інструмент.

— Лікар зашив, - сказав Мирон. - Дотичне. Я виживу.

— Воно кровить, - сказала Карина.

— Тому що я рухаюсь, - відповів він.

— Тому що ти впертий, - відрізала Карина. - І ти мені потрібен. Живий.

Мирон глянув на неї уважно. Він хотів щось сказати та передумав. Просто дозволив Ользі підтягнути бинт.

Ольга зробила це швидко, акуратно. Карина дивилася на її руки і думала тільки одне: добре, що ця жінка поруч. Без зайвих слів. Без «все буде добре».

Ігор стояв у дверях кухні, ніби не хотів заважати.

— Як у кіно, - буркнув він. - Тільки без попкорну й із реальними швами.

— Помовч, - сказала Карина, але в її голосі була вдячність. - Ти тримаєшся.

— Я тримаюсь на злі, - чесно відповів Ігор. - Вона дешевша за заспокійливі.

Телефон Мирона завібрував. Він глянув на екран.