***

Ольга в образі Карини вже стояла біля дверей. Мирон відкрив двері і вони вийшли першими.

Двері зачинилися. У квартирі стало тихо. І в цій тиші Карина вперше чесно відчула, як її стискає зсередини. Не за себе. За Мирона. Їй це не сподобалося. Вона вже не любила , це відчуття залежності. Вона не любила, коли хтось стає важливішим, ніж план.  

Карина підійшла до вікна й розсунула штору на ширину долоні. Підозріла Машина стояла.  Двоє курили спокійно. Один тримав телефон на рівні грудей , наче ловив кадр і чекав правильний вихід.

Карина тихо вилаялася.

— Ну давайте, - сказала вона собі. - Пограємо, сволота. Сергій , який був в квартирі. Він підійшов ближче.

— Йдемо.

Карина взяла сумку й телефон для зв’язку.

— Готова? - спитав Сергій.

— Я давно готова, — відповіла Карина.

Вони вийшли. На першому поверсі Сергій вивів її у внутрішній двір. Там стояла інша машина. Непримітна. Така, яку важко запамʼятати. 

Сергій відчинив, Карина сіла назад. Машина рушила.

Телефон Сергія на панелі клацнув - увімкнувся гучний. Голос був чужий, короткий, робочий.

— «Перші» поїхали. Хвіст сів на них. Ведуть щільно.

Карина заплющила очі на секунду. Її пальці самі стиснули ремінець сумки. Тіло видало страх, навіть коли розум тримався рівно.

— Взяли в роботу, - прошепотіла вона. - Добре. Значить, повірили.

Сергій мовчав. Він просто вів машину, фіксуючи, що відбувається довкола.

— Куди? - коротко спитала Карина.

— На квартиру до Ігоря, - відповів Сергій. - Точка чиста. Мирон сказав: звести всіх туди.

Карина кивнула.

— Квартира Ігоря. Романтика. Я мріяла повернутися в нормальне життя через чужі під’їзди.

Сергій хмикнув.

— У вас чудовий гумор у таких умовах, пані Карино.

— Після того, як тебе намагалися вбити, список мрій скорочується, - сказала Карина. - Лишається одне: вижити й добити їх по закону.

Знову клацнуло. Тепер голос Мирона. Сухий, короткий.

— Ведуть. Спробують підрізати. Не лізьте в чужу бійку. Тримайте свій маршрут.

Карина зрозуміла, кому це - їй і Сергію. Не геройствувати. Вижити.

Голос Ольги прорізався поруч із Мироном - швидко, чітко:

— Вони пішли зліва. Друга машина підходить.

— Бачу, - відповів Мирон. - Сергію, у вас хвоста нема?

— Чисто, - сказав Сергій. - Ми на іншій нитці.

Карина слухала і відчувала, як усередині перемикається тумблер. До цього вона ховалася. Тепер її ведуть як ціль. Це вже не історія для коментарів. Це робота для тих, хто звик робити боляче.

Зв’язок тріснув коротким шумом.

— Контакт! - крикнув хтось. - Перекрили!

Далі Карина чула уривками: глухі удари, свист шин, короткий мат.

Карина стиснула ремінь сумки так, що заболіла долоня.

— Мироне, - сказала вона в мікрофон тихо. - Тільки не дурій.

Дві секунди тиші. Потім Мирон:

— Я не дурію. Я живу.

Ольга різко.

— Ліворуч! Зараз!

Карина не чула пострілів. Вона почула інше, як у голосі Мирона на мить збивається дихання.

— Мене зачепило. Не зупиняємось, - сказав він.

Карина заплющила очі.

— Чорт, - прошепотіла вона. А потім уже в мікрофон, різко: - Вирвися. Я тебе ще не відпустила.

Ольга відповіла замість нього:

— Він вирветься. Тримайте свій маршрут.

Сергій натиснув сильніше. Машина пішла дворами, ковзнула в потік. Карина подивилася у вікно: місто було звичайним. Хтось поспішав на роботу. Хтось розмовляв по  телефону. Ніхто не знав, що за кілька кварталів ламаються плани, які будувалися місяцями.

Знову клацнуло.

— Відірвались, - сказав Мирон. Голос став глухіший. - Ольга ціла. Я… потім.

— Добре, - сказала вона. - До Ігоря. Там побачимося.

— Дві хвилини, - коротко сказав Сергій.

Карина перевела подих.

— Ось тепер, - сказала вона тихо, - це вже війна без правил.

І вона чітко зрозуміла ще одне, що завтра, коли Олег подасть документи, назад дороги не буде. Вони не просто повертають Карину у справу. Вони виносять усю цю гниль назовні.