36.1

Її тіло відповіло раніше, ніж мозок. Вона потягнула його ближче  і відчула себе живою. Просто живою.

Він підхопив її й доніс до дивана, ніби це найпростіша річ у світі. Зняв з неї лишнє, пальці ковзнули по шкірі впевнено й ніжно. Він не питав. Він брав так, як беруть своє, але не власність, а довіру.

Карина перехопила його погляд.

— Розумієш, що це дурість? - прошепотіла.

— Розумію, - відповів він. - Але це не найгірше, що ми бачили.

Вона видихнула й  відпустила контроль.

Мирон поцілував її шию, ключицю, опустився нижче. Руки сильні, рухи точні, і при цьому м’які - так, що її тіло перестало тримати оборону. Вона зціпила зуби лише раз, коли він торкнувся її лівої долоні.

— Не чіпай, - різко сказала вона.

Мирон зупинився.

— Болить?

— Ні. Просто… просто це моя злість. Не хочу, щоб її хтось гладив.

Він не жартував. Просто нахилився і поцілував шрам.

— Це не гладити. Це пам’ятати, що ти вижила.

У горлі стиснулося. Карина не заплакала. Вона просто була на межі, де людина або тікає, або довіряє.

Вона довірилась йому.

Коли вони лежали поруч, Карина поклала голову йому на плече. Мирон притиснув її до себе міцно й тихо, так, ніби цим закривав їй світ від зайвого.

— Я ненавиджу, що мені добре, - сказала вона.

— Бо боїшся, що це заберуть.

— Так, - Карина хмикнула. - Мій талант: щойно я починаю дихати, як хтось ставить ногу мені на груди.    

Він погладив її по голові.

— Цього разу не поставлять.

— Ти оптиміст.

— Я професіонал.

Карина торкнулася пальцями його щоки. Вона хотіла сказати про вагітність.

Слова піднялися й застрягли.

— Що? — тихо спитав Мирон.

Карина ковтнула й усміхнулася криво.

— Нічого. Просто… ти не дарма тут.

Він подивився на неї довго і з ніжністю. 

Телефон задзвонив різко.  Мирон глянув на екран і одразу підняв.

— Говори, Сергію.

Голос у трубці був швидкий, напружений:

— Бос, у них активізація. По наших точках хтось пішов. Не просто перевірка. Реально рухають людей.

Карина підвелася. Тіло ще пам’ятало його руки, але мозок уже був у роботі.

Мирон слухав кілька секунд, потім сказав твердо:

— Максимальна готовність. Хто з Ігорем - не відходить ні на метр, за Дмитром теж. Ольгу попередь. Перевірити маршрути. Без самодіяльності.

Він вимкнув телефон. Кімната стала іншою.

Карина подивилася на нього прямо:

— Почалося?

— Так, - відповів Мирон. - Тепер буде швидко.

І в дверях майже одразу клацнув замок.

Ольга зайшла, коротко сказала:

— Біля під’їзді чужа машина. Двоє. Стоять курять, тільки дивляться не на сигарети, а на вікна.

Карина тихо усміхнулась:

— Я навіть воду допити не встигла. А вже знову комусь заважаю.

Мирон глянув на неї:

— Не комусь. Їм.

Карина видихнула. Коротко, зло:

— Добре. Хай спробують.