35.2

За двадцять хвилин замок клацнув. Ольга зайшла, поклала на стіл невеликий пакет.

— Тримай.

Карина дивилась на цей пакет, ніби там лежало рішення суду. Взяла те, що потрібно і пішла у ванну.

Тест був простий, дешевий, нормальний. Як і все в цьому світі, що вирішує долю. Вона зробила, як треба. Сіла на край ванни й дивилась на плитку, поки час тягнувся.

Потім глянула.

Дві смужки.

 Вона просто сиділа й дивилась, як у неї всередині щось перебудовується. Ніби в голові перемкнули рубильник: «тепер ти відповідаєш не тільки за себе».

Вона вийшла з ванни з тестом у руці. Ольга сиділа за столом і пила чай.

Карина поклала тест на стіл. Ніби доказ.

Ольга глянула  і кивнула один раз.

— Ти не здивована? - голос Карини прозвучав глухо.

— Ні, - сказала Ольга. - Я відчувала. Ти інакше дихаєш.

Карина хмикнула, але сміх не вийшов.

— Прекрасно. У мене тепер ще й «нюх охоронниці».

Ольга злегка підняла брову.

— Ти що будеш робити?

Карина дивилась на тест довго.

— Я… -  вона ковтнула. - Я не знаю, як це вмонтувати в план, щоб не зламати все.

Ольга відповіла дуже просто:

— План не ламається. План змінюється. Тепер ти не маєш права на дурниці. Оце і все.

Карина кивнула. Вона відчула, як злість піднімається знову - але тепер інша. Гостріша. Чистіша.

— Вони хотіли стерти мене з лиця землі, - сказала вона тихо. - А виходить, вони зробили мене… ще живішою. Як це тупо звучить, але…

— Не тупо, — перебила Ольга. - Це дуже погано для них.

Карина підняла очі.

— Я Мирону скажу не зараз, - сказала вона. - Не по телефону. І не тоді, коли він постійно в напруженому стані.

Ольга кивнула.

— Правильно.

— І ще, - Карина вдихнула. - Якщо зі мною щось станеться… ти…

— Не «якщо», - відрізала Ольга. - Наше завдання , щоб ти вижила.

Карина повільно усміхнулась.

— Ти мені подобаєшся, Ольго.

— Не закохуйся, - сухо відповіла та. - Я не для цього.

Карина ледь засміялася - цього разу по-справжньому.

— Та я вже один раз закохалась «не туди». Досить. Мене тоді використали.

Телефон завібрував.

Мирон.

Карина взяла слухавку. Погляд Ольги був уважний і це раптом дало їй відчуття команди.

— Так? - сказала Карина.

— Я на місці, - коротко відповів Мирон. - Далі буде жорстко. Ти готова?

Карина подивилась на тест на столі. На дві смужки. На нову реальність.

— Я давно готова, - сказала вона рівно. - Просто тепер у мене ще одна причина не програти.

Мирон мовчав секунду.

— Зрозумів. Я їду.

Карина вимкнула дзвінок. Сіла. Відчула, як у грудях стає тісно від того, скільки всього вона ще не сказала.

Ольга допила воду й спокійно сказала:

— Він не дурний. Він здогадається.

Карина кивнула.

— Нехай. Але нехай здогадається тоді, коли це не стане для нього слабким місцем.

Ольга встала.

— Тоді працюємо. Тепер вони не «шукають». Вони ловлять. І ловлять не для краси. Ловлять, щоб посадити тебе в клітку й назвати це «порятунком». Не дивися так на мене. Ти ж розумієш, що я все вивчила перед тим, як мене підпустили до тебе.

Карина криво усміхнулась.

— Я з кліток виходжу погано. Я їх ламаю.

Ольга кивнула.

— От і добре. Бо ми теж починаємо ламати.

І в цю секунду Карина відчула, що вагітність - це не тільки страх. Це ще й сила. Холодна. Зла. Дуже правильна.

Гра стала коротшою.

І ставки - живими.