34

Пакет стає справою.

Карина прокинулася від того, що їй було тепло. Їй - тепло. Рідкісна розкіш у житті, де навіть напої пахнуть підозрою.  

Мирон спав поруч, притиснувши її так, ніби хтось колись спробував відірвати її і він зробив висновки. Його долоня лежала на її талії. Просто «ти моя зона відповідальності», але в цій фразі було більше ніж у будь-яких клятвах, які вона чула коли-небуть від Марка.

Карина дивилася на його обличчя й ловила себе на дурній думці: «от би зараз було нормальне життя з кавою, без планів, без мертвих батьків, без «ти випадково посковзнулась».

Вона тихо хмикнула.

Нормальне життя, Карина. Ти його так любила, що аж довела до режиму «розшук по країні».

Мирон ворухнувся, не прокидаючись, і губами торкнувся її плеча - майже несвідомо. Вона відчула, як тіло реагує швидше за голову. Голова ще тримала броню. Тіло вже давно зрозуміло, хто тут її опора.

— Доброго ранку, Воронова… -  пробурмотів Мирон, не відкриваючи очей, і притиснув її ближче.

— Доброго, - відповіла вона, і голос вийшов хрипким. - Я все ще в списку зниклих чи вже перейшла в категорію «набридливо живих»?

Мирон нарешті відкрив очі. Подивився так, що у неї на секунду зникли всі слова в голові.

— Ти перейшла в категорію «моє», - сказав він тихо.

Карина ковтнула. На секунду їй захотілося дозволити собі більше. Сказати щось тепле. Визнати, що вона звикла до цих рук, до цієї тиші, до цього чоловіка.

Вона вже майже піддалась - і в цей момент телефон на тумбі завібрував.

Один раз. Другий.

Мирон  матюкнувся і потягнувся, взяв телефон і глянув на екран. Його щелепа стала твердішою.

— Олег, - сказав він.

Карина теж одразу прокинулася повністю. У ній клацнуло те, що завжди клацає в людей, які виживають, типу гра повернулась у кімнату.

Мирон підняв слухавку.

— Слухаю.

Олег говорив коротко, без привітань:

— Маємо рух. Ігор дав новий шматок логів. Не просто «хтось тисне». Є посередник. Конкретний.

Карина сіла в ліжку. Простирадло ковзнуло по плечу-  і вона раптом відчула себе не «жінкою в безпеці», а людиною, яка щойно згадала, що на неї відкритий сезон полювання.

— Дай мені, - сказала вона, і Мирон без зайвого передав їй телефон.

— Олег, -  Карина говорила рівно, але в голосі вже була сталь. -  Говори деталі.

— Посередник сидить між реєстрами, експертизами і тимчасовими доступами. Підписує так, що все виглядає законно. Але логи показують, що це не «робочий процес».  Це схема, розумієш?

Карина закрила очі на секунду.

— Тобто я «померла», щоб комусь стало легше ставити підписи. Сервіз, як казав Роман.

— Приблизно так, -  сухо підтвердив Олег. -  І ще: чим більше вони намагаються чистити, тим більше лишають слідів. Це наш шанс.

Мирон сів за її спиною, обійняв так, щоб вона відчула його груди між лопатками для підтримки.

Карина, не відводячи погляду від стіни перед собою, сказала:

— Добре. Тоді ми тягнемо цього посередника в офіційно: прізвище, підпис, ухвала, допит. Без натяків і без «потім». Сьогодні.

— Саме так, - відповів Олег. - Я вже збираю все, щоб слідчий мав право його чіпати. Щоб він не вислизнув зі словами: я тут ні при чому.

Карина усміхнулася  без радості.

— Чудово. Тобто мене хочуть не вбити. Мене хочуть повернути в клітку..

— Саме так, - сказав Олег. - І нам треба випередити. Бо їм вже потрібна жива Карина, щоб повернути тебе в сценарій. Закрити тобі рот. Зробити тебе «Жінкою в стресі». «Неадекватною». Все, що завгодно - тільки щоб ти не стала фактором.