21

Рух.

Дві години - це не час, це щілинка. І якщо не встигнеш - її закриють, і ти навіть не почуєш, як клацне замок.  

Мирон повернувся в кімнату тихо, але Карина відразу відчула зміну: він уже не просто приніс новину - він приніс певне рішення.

— Ігор, - сказав Мирон. - Дві години.

Карина стояла біля столу, тримаючись пальцями здорової руки за край. У голові одразу склалося: якщо Дмитро передав «слід» і додав «Ігор» -  значить, або Ігоря вже ведуть, або його ім’я прозвучало там, де не мало звучати.    

— Це від Дмитра, - сказала вона.

Мирон кивнув.    

— Він не пише зайвого. Значить, почалося.

— «Дві години» - це що саме? - уточнила Карина.

— Вікно. До того, як його поставлять на контроль або заберуть. У них є підстава або привід. Їм більше й не треба.

Карина взяла телефон і написала Олегу коротко, без деталей.

Олегу: «Ігор. Рух. Вивести сьогодні. Тихо».

Відповідь прийшла швидко.

Олег:  «Зрозумів. Я беру формальності. Мирон - логістику. Ти - як завжди,  тінь».       

Карина прочитала і відчула впевненість у тому, що вона не одна. Вона прийняла роль мертвої як перевагу: мертву не викликають, мертву не ламають у кабінетах і перед камерами, мертву не ставлять у позицію «поясни».

— Вони думають, що я зникла, - сказала Карина.

— Нехай думають довше, - відповів Мирон. - Так нам легше.      

Він одягнув куртку і перевірив кишені. Це вже його звичка. Бо так, роблять люди, які не мають права помилятися.  

— План, - сказала Карина.

— Я їду в місто. Ігоря знімаємо з поля сьогодні. Дмитро - тільки через мене. Один контрольований канал. Без дзвінків, без «я хочу уточнити», без емоційних ривків.

Карина кивнула.    

Мирон підійшов ближче і обійняв її міцно - коротко, без зайвих слів. Як підтримка, яку не треба пояснювати. Його долоня притиснулася до її спини, ніби ставила межу між нею й хаосом.        

— Все буде добре, - сказав він тихо. - Я не дам їм дістатися до тебе. Я все тримаю під контролем. 

Карина відступила на півкроку.       

— Їдь і повернись, - сказала вона.

— Повернусь.           

Він вийшов.

Будинок затих. Ганна Михайлівна, як завжди, пройшла коридором, нічого не питаючи, і залишила на столі чашку гарячого чаю. Як знак, що тут не треба нічого доводити.       

Карина сіла на край ліжка. На секунду дозволила собі тишу - не слабкість, а паузу перед тим, як знову зібратися. Телефон завібрував. Одне слово.

«СЛІД».      

За ним - друге повідомлення.

«ІГОР. 90 ХВ».

Карина одразу зрозуміла: «дві години» - це було приблизно. Тепер - конкретика. Хтось уже запустив таймер. Вона відкрила чат із Олегом.

Карина: «Скорочують час. 90 хв».

І майже одразу прилетіло третє повідомлення. Не від Олега. Незнайомий номер.

«Передай Мирону, що у місті його вже ведуть». 

Карина не стала сперечатися з текстом. Вона відмітила головне, що це не погроза в повітря, це інструкція  або пастка.

Вона одразу написала Олегу: «Мирона в місті можуть вести. План Б».   Руки її тремтіли і вона поклала телефон на стіл.