17.1

Лінія Марка.

У місті Марк теж не сидів. Він показував правильну скорботу. Не перебільшену - дозовану. Фотографи ловили його біля будівлі «Voron Group»: не бритий, з втомленими очима, в куртці, яка сиділа дорого навіть тоді, коли він «не в ресурсі». Він давав короткі коментарі, де головні слова були не я, а пошуки, служби, надія.

— Я прошу не спекулювати, - говорив він журналістам. - Ми співпрацюємо з поліцією. Я зроблю все, щоб її знайти.

За зачиненими дверима він був іншим.

Юля сиділа в його квартирі, нервово крутила ложку в чашці і вже втретє питала одне й те саме:

— А якщо… якщо вона не загинула?

Марк не кричав. Він навіть не сварився.

— Її не знайшли - це означає або гірше або складніше. Але в будь-якому варіанті ми виграємо час і це нам на руку.

— Ти обіцяв, що це буде… кінець.

— Я обіцяв, що ти отримаєш своє, - холодно сказав Марк. - І ти отримаєш. Якщо не зіпсуєш нам все своєю божевільною панікою.

Юля замовкла. Її лякало не зникнення Карини. Її лякало, що Марк уміє бути спокійним там, де треба б було боятися.

— Поліція… - почала вона.

— Поліція бачить те, що їй показують, - відповів Марк. - Я дав їм маршрут, свідків, гіда. Я дав їм «нещасний випадок». А тепер я працюю з тим, що реально важливо: документи, доступи, рада, довіреності. Поки всі думають про гори і те що сталося,  я забираю місто.

Юля ковтнула. Вона хотіла любові й гарантій, а отримувала інструкції й холод.

— А якщо Дмитро щось зрозуміє?

Марк нарешті подивився на Юлю уважніше.

— Дмитро зрозуміє рівно стільки, скільки ти йому дозволиш. Ти ж хотіла бути корисною, от і будь. І тримай себе в руках, не панікуй. 

Юля опустила очі. Їй було соромно і страшно, але по іншому вона й не вміла.