Інтерлюдія друга. Проклятий дім.

ІНТЕРЛЮДІІЯ ДРУГА.
ПРОКЛЯТИЙ ДІМ.
Що?!
Ще одна історія про прокляту будівлю?
Може, досить?
Їх і так вже було забагацько, роздратованно вигукує читач, ковзнувши поглядом по назві оповідання.
Хто тільки не писав про прокляті замки та особняки, вілли та квартири, починаючи з майстрів готичної прози на кшталт пані Редкліф і закінчуючи "Книгами крові" гомосексуаліста та мазохіста Клайва Баркера.
Так, ще одна, терпляче відгукнуся я.
Втім, не поспішайте зараховувати цю історію до стосу інших, бо вона трохи нетипова.
Вона саме про дім, а не його мешканців.
Бо всі ті історії, які ви згадували зустрівши хештег "проклятий будинок", були про його мешканців- привидів, полтергейстів, серійних убивць та інших барабашок (не плутати з чебурашками!).
Зло корінилося в них, а не в стінах чи вікнах будинку, в його даху або фундаменті.
Достаньо було черговому мисливцеві на привидів, позбавити будівлю його кровожерливих мешканців, і вона ставала такою самою заурядною, як ваша або моя оселі.
Але з тим домом, про який я хочу вам розповісти, все було інакше.
Прокляття торкнулося його самого, і він...
Втім, давайте про все по черзі, без забігань наперед, спойлерів, ліричних відступів, ретроспектив та інтермедій, які лише шкодять гарній історії, щоб там не думали про це любителі літературних викрутасів.
Бо гарна містична історія це завжди готика.
А готика полюбляє струнки, чітко окреслені форми, без зайвих баррокових викрутасів та рококкових витребеньок.
Все почалося ...надцять років тому...
Першою цеглиною, яка лягла у фундамент прокляття злосчастного будинку, стала ...саме цеглина.
Да, інколи так буває.
Без усяких метафор та зайвих ассоціацій.
Бо інколи сигара це саме сигара, а не якийсь там символ.
Зрозуміли, докторе Фройде?
Цеглина була найзвичайнісінькою.
Виробництва заводу Слобожанської кераміки.
Розмір згідно стандарту, вага згідно розміру.
Колір блідо-червоний.
Збоку від одного кута невелика тріщинка.
Ні, не виробничий брак.
Відділ контролю якості на заводі працює справно.
Справа в іншому.
В голові.
Голові людини на яку вона впала.
Причому цілком випадково.
При розгрузці з кузова вантажівки.
Ви коли-небудь бачили, як робітники вивантажують цеглу?
Ні?
Зараз поясню.
Декілька чоловік стоять на певній відстані один від одного, і...
Полетіли цегли неначе птахи, з одних рук до інших, із пункта А до пункта Б.
Де пункт А це кузів вантажівки, а пункт Б - місце, де зі швидкістю кучугура під час снігової хуртелеці росте купа будматеріалу.
Звісно, можна скористатися краном та зняти з вантажівки весь піддон одразу, але ж не будемо ми ганяти кран кожного разу, коли виникає потреба розвантажити кілька сот цеглин?
Тому...
Традиційний метод.
З рук до рук, з купи на купу.
Інколи трапляються негаразди.
Чи то хто собі на ногу цеглину вронить, чи то в товариша нею влучить.
Лайка, матюки, прокльони.
А най би тобі граблі повикручувало, неоковирке створіння 
Фраза пригладжена та відлітературена.
Оригінал занадто соромицький.
Втім, на такі дрібниці, зазвичай, ніхто не звертає уваги.
Ну отримав синця на нозі.
З ким не буває.
Теж мені лихо.
Поболить та перестане.
А ле цього разу одному з вантажників дійсно не пощастило.
Не по-дитячому.
По-серйозному.
Чи то товариш занадто сильно цеглину жбурнув, чи то постраждалий невчасно за чимось нахилився, але вони такі зустрілися - важкий прямокутний предмет виробництва заводу Слобожанської кераміки і голова робітника Сашка, який лише другий лень працював на об'єкті.
І зустрілися геть невдало.
Для людини.
Бо цеглина пережила цю небажану зустріч обмежившись появою невеликої тріщинки збоку від одного кута.
А от скроня Сашка, в яку вона влучила, виявилась меньш стійкою і...
В домі колишнього будівельника грала сумна музика, родичи їли капустняк, пили горілку та між черговими наливай-випивай згадували, як Сашко в дитинстві прив'язував бляшанку до хвоста сусідського кота та у більш старшому віці підглядав ща дівчатами у сауні.
Мабуть, нічим іншим близьким та рідним небіжчик не запам'ятався.
Ну, що ж, вигадливість та допитливість не найгірші риси людської натури.
Сашка поховали, цеглину поклали в стіну будинку, навіть до пуття не змивши з неї сашкову кров.
У цьому то й була проблема.
Бо кров усе пам'ятає.
Ні, звісно, примара Сашка не оселилася в новозбудованній споруді й не блукала ночами її коридорами, розшукуючи як не оголених дівчат, то хоча б котів.
Все виявилось набагато простіше.
Якачь частка сашкової душі, після смерті, завдяки краплям крові, опинилася ув'язнена в той клятій цеглині і не в змозі вирватися з неї, стала часткою душі будинку, точніше її основою, на якій виросла дуже спеціфічна астральна сутність, бо окрім цегли-вбивці до будівлі потрапили ще декілька незвичайних предметів.
Двері, дошки яких  були виготовлені з деревини старого дуба, біля якого свого часу останні з волхвів приносили в дар темних богів людські жертви.
Цемент, в мішок з яким упав п'яним та задихнувся потрапившою до легенів сумішшю, сторож будівництва.
Три паркетини, з якими була пов'язана взагалі якась дивна історія з викликанням демонів, трьома теж не дуже тверезими студентами-медиками.
Та вода...
Так, так, сама звичайна вода, в якій заколочували той самий цементний розчин.
Звичайна, за винятком однієї обставини.
Набрали ту воду з водойми, де за два дні до того втопилася відьма. 
Чи мо' її втопили.
Справа темна, правоохоронцями так до кінця й не з'ясована.
Отже...
Магічний пазл склався до купи.
І щодо завершення свого будівництва будинок отримав свідомість. 
Досить дивну, нетипову навіть для проклятих приміщень.
Бо сформувалась ця свідомість з часток пам'яті будівельника-вуаєриста, духа дерева, астрального відбитку демона (викликати його до повної матеріалізації студенти так і не змогли, бо погани вчили латину), алкогольних марень сторожа Петровича та неупокоєної душі відьми.
Ось такий собі Франкештейн, збудований по вулиці Франка, як із матеріальних, так і з нематеріальних складових.
Спочатку свідомість цієї дивної споруди перебувала в напівсні і майже не взаємодіяла з оточуючим світом.
Але потім у його підвалі відбулася страшна битва між однією з потвор Нижнього світу та двома мисливцями Нічної Варти.
І магічне відлуння цієї сутички подіяло на будинок, мов сигнал гонгу.
Він заворочався, потягнувся і... прокинувся.
Отоді й почалися всілякі дивні речі, про які одні його мешканці розповідали зі страхом, а інші з захопленням, бо різні люди по-різному ставляться до усякого роду містичних явищ.
А явища, слід зауважити, почали творитися дійсно містичні.
Одного разу...