Життя відьомське. Розділ другий.

ЖИТТЯ ВІДЬОМСЬКЕ. 
РОЗДІЛ ДРУГИЙ.
Ще коли вони тільки почали зустрічатися, мав дільничий Коваль допетрати, що життя з відьмою, це немов танці на мінному полі.
Один помилковий крок, і...
Збулася приказка, яку ненавидять сапери.
"Одна нога тут, інша там"
Не допетрав.
І тому ледь не втрапив в декілька серйозних халеп, з загрозами для життя та здоров'я.
Не його життя та здоров'я звісно.
З коханого Сашка Ольга порошинки ладна була здувати.
Ноги мити, воду пити.
Скоріше собі б шкоду заподіяла, ніж йому милому, стрункому, любимому.
Але це відмацьке табу стосувалося лише самого Коваля і на тих, хто знаходився поруч з ним, ніяк не поширювалося.
А оточуючи, нічого не знаючи про те, ким є дружина пана дільничого, вели себе інколи відверто по-свинські, не усвідомлюючи, на що наражаються.
Бо маючи характер запальний та хаотичний (що серед відьом трапляється досить часто), Ольга інколи використовувала свій дар не стільки під впливом розуму, як під шквалом емоцій.
Хтось образив її безцінного Сашка?!
Криво подивився, нещіро посміхнувся?
А йди-но сюди!
Зараз я тобі покажу, де раки на горі займаються художнім свистом, після дощу з четверга на п'ятницю!
Доводилося Ковалю втручатися.
Гасити пожежу жіночу за допомогою лагідних слів та поцілунків палких.
Інколи встигав, інколи ні.
Бо поспіти за бурною течією відьминих емоцій було важко.
Щойно посміхалася, як сонечко ясне, аж раптом – не сподобалось щось коханій Ользі.
Бровки насупились, губки напружились.
В очах вогонь пекельний палає.
І Потойбіччя зазирає у наш світ.
Звала, повелителько?
Цур та пек!
Згинь, клята хтонь!
Відв'яжись від Ольги!
Не відв'яжеться.
Не згине.
Бо відьмою не стають, відьмою народжуються.
Казки про те, що вмираюча відьма може передати свій дар кому завгодно, казками і є.
Плутає народ відьом з чарівницями та знахарками.
А може й самі відьми ці дурниці навмисно поширюють, маскуючи правду про себе мереживом пліток, павутинням вигадок.
Втім, перебуваючи з Ольгою у шлюбі вже другий рік (розписалися офіційно, все як у людей, вона наполягла), про відьом Коваль дізнався не багато.
Знав лише, що його кохана не єдина відьма у Конотопі, є й інші.
Навіть бачив кількох з них.
Не часто, але заходили до їх оселі її сестри по відьмацтву.
Втім, Ольга намагалася тримати їх осторонь від свого чоловіка.
Бо був він все ж фамільяром, а одже усього різного можна було чекати від своїх сотоварок.
І  відбивали відьми одна в одної фамільярів, бо, як я вже згадував, залишилося їх у світі небагато.
Й вбивали інколи.
Це свого фамільяра відьма ні вбити, ні зачарувати не може, бо пов'зана з ним енергетично-окультним зв'язком.
А з чужим роби що завгодно, якщо, звісно, не боїшься отримати жорстку відповідь від фамільярової партнерки.
Окрім цього, чув ще краєм вуха щось про відмацькі кола, яких в Україні існує чи то десять, чи то дванадцять, які співпрацюють та конкурують поміж собою та очолюються верховними відьмами, так званими Матерями або Матриархинями.
Довідався, що здібності у відьом бувають різні й надаються їм від народження.
Якщо не здатна відьма для чогось від самого малечку, то не зможе це робити й опісля Посвячення.
Бо воно лише посилює вже існуючи здібності, а не надає нові.
Про саме Посвячення Ольга говорити відмовилась навідріз, заявивши, що це по перше не його справа, а по друге-меньше знаєш - краще спиш.
І взагалі...
Багато знання - багато печалі, як стверджував один померлий мудрець.
Чи помер він саме через те, що забагато знав, Коваль вирішив не уточнювати.
Переконався за своє життя, що кодекс Омерти стосується не тільки кримінальних італійських угруповань, але й різних окультних спільнот.
А відмацькі кола були серед них не на останній щаблинці.
Звісно, не такими впливовими , як Лицарі Смерті або Ліга Некромантів, але й не на рівні лузерів-Сестринства ворожок, наприклад.
Про існування цих організацій Коваль дізнався випадково, прослухавши автовідповідач Ольгіного телефону.
Геть нічого не зрозумів, але картина світу трохи змінилася.
Зрозумів: не все, про що розповідають міфи та легенди, є вигадкою.
І справжній світ зовсім не такий, яким уявляє його собі пересічний громадянин.
А пересічних громадян і громадянок він знав добре.
Бо мав з ними справу щодня.
З їз турботами та витрибеньками.
Втім, до деяких витребеньок тепер ставився з насторогою, розуміючи, що за тим, що раніше здавалося йому якоюсь маяччнею, маренням психічно неврівноважених людей, може ховатися темний бік життя, його містична складова.
От як, наприклад, учора.
***
Розповідаючи про сімейне життя подружжя Ковалів (після шлюбу Ольга взяла призвище чоловіка) та негаразди шамана Сірка, ми зовсім забули про ще одного героя нашої історії - пана Лимаря, з візиту якого до поліцейського відділку все власне й почалося.
Погоджуюся, ми вчинили не красиво.
Тим більше, що саме пан Лимар в майбутньому відіграє досить велику роль у цій незвичайній пригоді, та виступить у ролі ланцюга, який підв'яже  інтермедії до основної гілки розповіді.
Що ж відбувалося з паном Лимаром ці два роки, які минули з часу його перетворення на кота жінкою-відьмою?
На відміну від Ангаадха, якій залишився поруч з тією особою, яка його зачарувала, пан Лимар чкурнув світ за очі від осоружної  дружини, вирішивши, що якщо перебування у тілі тварини це єдиний спосіб позбавитися  від клятої відьми, то хай так і буде.
А що доведеться бути котом...
Що ж, у цьому є й свої переваги, про які пан Лимар дізнався невдозі.
По-перше...
Можна було не ходити на работу.
А праця ніколи не входили до переліку речей, які пан Лимар полюбляв.
По-друге...
Клятої Ольги немає поруч.
Хоча це мабуть по-перше.
Третє...
Продовжувати свої амурні походеньки пан Лимар міг і у котячому вигляді, тим паче, що якщо чоловіком він був так собі - миршавим, незграбним, лисуватим,- то кіт з нього вийшов всім котам на заздрість 
Красень!
Велетень!
Геракл кошачого світу!
Лапи во!
Хутро ого-го!
Про хвіст узагалі казати нічого.
Бо то не хвіст, а пісня!
За таким хвостом люба кішка на край світу піде!
Вісім з дев'яти своїх життів віддасть, а мо' й дев'яте не пошкодує.
А кішками пан Лимар завжди захоплювався.
Навіть коли ще був людиною.
Недарма однією з найулюбленіших його кіногероїнь була жінка-кішка з франшизи про Бетмена.
Пан Лимар декілька разів переглянув фільм Тима Бертона "Бетмен повертається".
І не через людину-кажана (на його плейбойські-гопницьке життя пану Лимарю було начхати), а через чарівну Мішель Пфайффер, яка виконувала роль сексуальної злодійки з котячими вушками.
Заради такої жінки-кішки навіть супергероєм можна стати, останній бетмобіль продати, і навіть перейти на темній бік Готема.
Дурний той Брюс,  що витрачав вільний час та гроші не на залицяння до цієї красуні, а на дурні ігри в неофіційного шерифа міста.
Дались йому той закон та порядок, якщо поруч така дика орхідея, готемська Еммануель, дисішна Мата Харі.
От якби він пан Лимар був супергероєм, то...
Інколи мрії збуваються.
Навіть самі нереалістичні.
Доля почула потаємні бажання лисуватого коротуна, посміхнулася й сказала..
Добре.
Хай так і буде.
Супергерой, так супергерой.
Ляснула у долоні, і...