Одружитися з відьмою

1
-Тобто, пане Лимар, ви стверджуєте, що ваша жінка відьма, і вимагаєте від мене, щоб я, враховуючи цей факт, вжив необхідні заходи для вирішення цієї проблеми?
Дільничий відклав вбік заяву відвідувача і важко зітхнув.
-І що саме я маю зробити?
-Ну, я не знаю, - куций плюгавенький чоловічок з рідкою шевелюрою та пацюкоподіібним обличчям розвів руками. - Ви влада, то вам і вирішувати.
-Вирішувати що? - після довгої та якоїсь безглуздо-маразматичної розмови (пан Лимар знаходився в його кабінеті вже майже півгодини) інспектору Ковалю увірвався терпець. - Що я, по вашому, маю зробити? Опитати свідків? Скласти протокол за порушення правил використання чорної, білої та синьо-зеленої магії? Провести процедуру допиту підозрюванної згідно "Молоту відьом" та інструкцій іспанської інквизиції? Відправити її на багаття, врешті-решт?
При слові "багаття" ліве око пана Лимаря трохи сіпнулося.
Він дістав з кишені зім'яту ганчірку, яка, ймовірно, заміняла йому хустку, витер змокрілу лисину і похитав головою.
-Вогнища не треба! Ні, ні, що ви! Я ж не смерті її бажаю. А виправлення! Та й про "Молот відьом" згадувати не треба. Не дай боже почує, то лиха не оберемося.
-Почує?! - тепер вже почало сіпатися око інспектора.
"Цей божевільний доведе мене до сказу" - промайнула думка. - "Може він дійсно ненормальний? Відправити його на психіатрічне обстеження і... Баба з возу - кобилі легше. Бо інакше, це саме обстеження знадобиться вже мені".
-Яким чином вона нас почує? Вона що, іноземний агент? Працівник спецслужб? Чи може, впливова особа у кримінальному світі? Вона вам жучка до штанів причепила? А може, слідкує за вами за допомогою супутника-шпигуна?
-Їй не потрібен супутник. Вона й так усе бачить. Відмацьким оком.
-Ага. І чує відмацьким вухом. Добре, - Коваль ляснув долонею по заяві. - Що саме ви від мене хочете? Коротко та ясно. Одним реченням.
Лисіючий коротун звів очі до стелі, на хвилинку замислився , а потім, на деякий подив інспектора, таки спромігся викласти своє побажання одним реченням.
-Я хочу, щоб ви зробили з неї нормальну жінку, яка не зможе користуватися чарами та застосовувати їх проти мене
Отакої!
Знов та сама риба за ті самі гроші 
-То мо', пан Лимар, вам треба не до поліції звертатися, а до екстрасенсів, або шаманів, чи яких-небудь спеціалістів з паранормальних явищ?
Ковал згадав мудру пораду свого дідуся.
"Якщо не знаєш, як вирішити ту чи іншу проблему, зроби так, щоб вона стала не твоєю проблемою. Кажучи простіше - шукай цапа-відбувайла."
-Вже.
Що вже?
-Вже звертався, - пояснив чоловік імовірної відьми. - До двох екстрасенсів та одного шамана.
-І що? - Коваль уперше під час розмови відчув легкий присмак цікавості.
Чи то божевілля відвідувача, може, вже інфікувало його, і тепер він на повному серйозі готовий обговорювати це питання?
-Один екстрасенс посивів та сказав, щоб ноги моєї не було більше поблизу його офісу. Інший взагалі мігрував з України. А шаман, - пан Лимар знизав плечима, - шаман живе в нас удома.
-Як удома?!
-На коврику, у прихожій. Але ви не хвилюйтесь. Я годую його двічі на день! Найкращим собачим кормом!
-Який коврик?! Який корм?!
-Корм "Роял Канин" зветься.  А коврик, -  коротун задумався. - Коврик гарний такий, його моя бабуся сплела. Ну, розумієте, у старих людей забагато вільного часу, і тому вони...
-Стоп! - Коваль підхопився зі стула і цього разу вже не долонею, а кулаком вгатив по заяві.
-Мені начхати на коврик, бабусю та роял канин. Що ви зробили з людиною?!
-З шаманом? - уточнив Лимар. - Я нічого. А моя жінка... Ну, ви розумієте, - він зам'явся. - Вона в той день була трохи не в гуморі. Тому перетворила його на пса.  А так як він звідкись з Азії і до того, як стати твариною, мав досить незвичне для моїх вух ім'я, яке я не те що вимовити, а навіть запам'ятати не зміг, то я вирішив назвати його Сірком. Моя бабуся, ну та сама, яка плете коврики, та, на яку ви чхати хотіли, всіх своїх собачок Сірками звала. От і я вирішив, так би мовити, продовжити сімейну традицію.
-Добре, ви мене дістали! Зараз ми йдемо до вас додому, ви знайомите мене з вашою дружиною, бабусею та Сірком. І якщо, не дай боже, я не знайду у вашій дружині нічого відмацького, у вашій бабусі схильності до плетіння ковриків, а в поведінці пса нічого дивного, що б вказувало на те, що він колись був людиною, то начувайтесь, пане Лимар! Я запроторю вас за грати та відкрию справу за статтею, - дільничий гарячково перебірав подумці статті кримінально-процесуального кодексу. 
Не знайшовши потрібної, плюнув, надів кашкета і відчинив двері.
-Пішли.
Якби то він знав, що з ним трапиться внаслідок цього необачного походу.

2
"А бути псом не так вже й погано,- вирішив колишній бурятський шаман Ангаадха Бутухасов, чухаючи ногою за вухом. - Годуюють вчасно (щодо цього пан Лимар дільничому дійсно не збрехав), працювати не треба. Знай ганяй собі кішок у дворі та спи до несхочу. От тільки ці кляті блошиці."
Блохи доводили колишнього Ангаадха, а нині Сірка до нестями.
Кровопивці кляті!
Куди там до них князю Дракулі та усьому його проклятому роду.
Навіть аніу-ка, вурдалаки бурятського фольклору, які харчуються кров’ю маленьких дітей та якими його змалечку лякав дідусь, здавалися Ангаадху меньш жахливими створіннями, ніж звичайні собачі блохи.
Що поробиш...
Як стверджують філософи - місце, яке ти займаєш, формує твій світогляд.
А зараз спадковий бурятський шаман займав місце пса.
Отже і проблеми, які його хвилювали, були суто собачими.
Як перелякати сусідську кішку, з'ясувати хто на подвір'ї головний - він чи сенбернар, якій живе поверхом вище, та як донести до господарів думку, що йому вкрай потрібен антиблошиний ошийник.
Втім, доносити цю думку треба було саме до господаря.
Господиня уваги на пса майже не звертала, з того самого дня, коли, розлютившись на його стрибки та стукіт у бубен під час обряду камлання, що мав звільнити її від відмацьких здібностей та перетворити на звичайну жінку, сама перекинула його в собацюру.
Добре хоч не на кота.
Котів син Бурятії не любив.
Навіть коли ще був людиною.
Може, вже тоді мав передчуття того, що з ним трапиться?
Втім, у такі речі, як доля, Ангаадха-Сірко не вірив.
Що для шамана навіть дивно. 
Хоча й ставати шаманом він теж не збирався.
Вважав змалечку ці фольклорні чудернасії за вигадки і оману.
Дешевий засіб перекладання грошей з чужої кишені до власної.
Звісно, свого дідуся, сьомого у роду шаманів Бутухасів, маленький Ангаадха пройдисвітом та шахраєм відкрито не називав, але думав саме так.
І всі розповіді дідуся Бадми сприймав лише, як казки.
Цікаві, захопливі і... неправдиві.
У вісімнадцять років Ангаадха з золотою медаллю закінчив школу.
У двадцять один достроково отримав диплом кафедри філософії МДУ.
А в двадцять три став безробітним.
Прийшли лихі дев'яності, які не потребували філософів, навіть тих, які вивчали спадщину Канта та Гегеля мовою оригінала.
Але зробили вкрай затребуваними на ринку праці такі професії, як повія, сутенер, рекетир, торговець на базарі, бармен та... спеціаліст із оккультних питань.
Перегодоване матеріалізмом за сімдесят років панування більшовиків, суспільство бажало пощекотати нерви оккультними витребеньками та знаннями давно зниклих цивілізацій.
Ворожки, знахарі та екстрасенси з'являлися тисячами, немов гриби після дощу.
Астрологічні прогнози друкували навіть у політичних часописах та еротичних виданнях.
Псевдопсихотерапевти зомбували довірливих громадян з екранів телевізорів, заговорювали воду та розводили лохів.
Три лоха на відро заговореної води.
Вживати не збовтуючи.
Журналісти-аферисти продавали надію та магічні пірамідки.
Дивні були часи.
Схиблені та дикі.
Потинявшись шляхами зруйнованої імперії та переконавшись, що Кант та Гегель разом з усією класичною німецькою філософією не потрібні ні в Москві, ні в Києві (одна з його бабусь була родом з України ), ні тим більше в його рідній Бурятії, Ангаадха плюнув на свої принципи та диплом і...
Став шаманом.
Як його батько, дідусь та пра-пра-пра у п'ятому коліні.
Клієнтів вистачало.
Шамани ще були диковинкою на ринку магічних послуг.
Це вам не циганка з картами або  ворожка зі скляною кулею.
Шамани це штучний товар!
Тому й ціна за послуги відповідна.
Згідно прейскуранту. 
Спілкування з померлим родичем - двісті доларів.
Оберіг на вдачу - триста.
Пророцтво стосовно бізнес-справ та ймовірної кримінальної відповідальності - п'ятсот.
За півроку голодний філософ від’ївся, набрав солідності, обріс клієнтами, як днище корабля мушлями.
Придбав квартиру у центрі Харкова та авто не самої дешевої моделі. 
Щедро ділився своїми гонорарами з місцевим рекетом, тому й не мав жодних проблем з боку криміналу.
Одружився.
Двічі.
Перша дружина гайнула десь за кордон, підцепивши папіка з родини фоанцузських виноградарів.
Вирішила, мабуть, що виноробство більш надійна справа, ніж калатання у бубен та стрибки навколо трохи переляканого таким завзяттям клієнта 
Втім Ангаадха це навіть не дуже засмутило або зачепило.
Особливих почуттів до першої дружини в нього все рівно не було.
Ошлюбився лише, щоб мати поруч гарненьку дупку та струнку пару ніжок.
А що обміняла його на француза, та ще й без доплати.
Що поробиш.
Риба шукає де глибше, а людина де краще.
Най щастить їй у країні трюфелів та пармезану.
Потім золоті часи закінчилися.
На зміну кримінальному рекету прийшов державний.
Люди в уніформі виявилися зажерливішими людей у треніках та шкірянках.
Якщо останні задовільнялися частиною його прибутків, то перші вимагали майже всі. 
Дірвавшись до держвлади, схиблені на матеріальному споживанню істоти перетворили життя бурятсько-харківського шамана на суцільне - дай, дай, дай!!!
Дай податківцю на іменини.
Дай мєнту на одруження.
Дай пожежному інспектору, бо в нього труби горять.
Дай тому, дай цьому.
Дай!
Дай!!
Дай!!!
Від такого натиску Ангаадха врешті-решт і сам озверів.
А ну вас до біса, панове держслужбовці.
І гайнув до рідної Бурятії, в якій вже не був років з двадцять.
Приїхавши, з немалим подивом дізнався, що дідусь його, той самий Бадма, який у дитинстві лякав його злими місцевими вампірами, ще й досі живий. 
Здається, навіть зовні не змінився.
Бадьорий, веселий та жвавий, яким Ангаадха пам'ятав його всі ці роки.
Повернення блудного онука старий шаман сприйняв з порозумінням та вибачив, що той не писав йому та не згадував про нього ...надцять років.
Мабуть схильність до філософії дісталася Ангаадху від дідуся.
Вислухавши розповідь онука про його шаманську кар'єру в Україні, гмикнув, назвав бовдуром-авантюрником і почав привчати вже до справжніх шаманських практик, про існування яких Ангаадха навіть не здогадувався.
Почалося цікаве та небезпечне життя вже справжнього шамана.
Людини, балансуючої на кордоні двох світів.
Шаманські практики Ангаадха опановував з не меньшим завзяттям, ніж філософські штудії.
Схильність до навчання, схоже, була у нього в крові.
Втім, до Ритуалу Посвяти справа так і не дійшла.
В Бурятії розпочалася друга за останні десятиліття шаманська війна.
Знаєте, що це таке?
Ні?
То й добре.
Бо то річ кривава й неприємна, коли представники двох ворожих шаманських кланів знищують один одного не тільки за допомогою найманих вбивць, а й використовуючи різні магічні практики, з числа тих, про які  навіть згадувати після опівночі не слід.
Ангаадху не пофартило.
Він належав саме до одного з шаманських родів, що зійшлися у смертельному поєдинку.
І хоча повноцінним шаманом він не був, але під час буремних подій, хто зверне увагу на таку дрібницю?
Рятуючи єдиного онука, старий Бадма відправив його знов до України, а сам приєднався до своїх братів в їх останній битві.
Рід Бутухасів був на боці тих, хто програвав війну.
Подробиць загибелі дідуся Ангаадх так достемено й не дізнався.
Одні казали, що його застрелили з рушниці прямо на власному подвір'ї, а потім тіло згодували вовкам.
Інші стверджували, що до загибелі старого шамана була причетна якась істота з Нижніх світів, яка дійсно нагадувала вовка.
Але вона його не зжерла, а лише перегризла йому горлянку. 
Різне казали.
Що трапилося насправді, достеменно ніхто не знав.
Магічний світ уміє приховувати свої таємниці.
Після загибелі дідуся повертатися додому Ангаадх не ризикнув. 
Полювання за вцілілими шаманами з числа переможених було у розпалі.
Зустрічатися ні з цілком матеріальною кулею, чи з частково нематеріальним вбивцею шаман-недоучка не бажав.
Тому вирішив залишитися в Україні.
Втім, у Харкові, де його добре знали  й пам'ятали, осісти не наважився.
Обрав місцем свого перебування Конотоп. 
Тихе провінційне містечко,  мальовниче та затишне.
З давньою магічною історією, та чудовою аурою.
А що ще треба справжньому філософу, обравшому шлях шамана?
І якби не ця історія з відьмою та її чоловіком...
Знав же, що Конотоп відмацьке місто.
Знав, що конотопські відьми сильніші навіть за карпатських босорок.
І все одно поліз у цю халепу.
Повірив покійному дідусеві, який стверджував, що справжній шаман здатний впоратися з любою відьмою та відібрати в неї чаклунські здібності.
Ага.
Щаз.
І три рази поспіль. 
Не знав дідусь справжньої сили українських чарівниць.
Ох, не знав!
Тому й не застеріг онука від близького знайомства з ними.
А тепер лежи на коврику, Сірко Бутухасов, та ганяй бліх.
О!
Ось ще одна!
Стій, сволота!
Зараз я тебе...