35.

Він знову приходив у її сни, такий самий загадковий і чомусь сердитий. Стояв на віддалі, спостерігав, заледве дихав, ніби боявся, що дівчина маревом розвіється в його руках… Прокинулася! Серце переповнювала туга. Хоч би одним оком поглянути, переконатися, Орест щасливий без неї!..

Швидко відігнавши дурні думки, Яринка зібралася та попрямувала на базар. Не те, щоб у неї було вдосталь товару, проте залишатися самій вдома просто не вистачало сил. А там шум, гам, плітки і хоч якесь життя…

- Пані Ярино! – донеслося здалеку, коли дівчина вибирала овочі для обіду. Оглянулася! Крізь натовп до неї поспішав страшенно схвильований Тимош. Волосся розтріпалося, камзол перекосило, а в очах палахкотить справжня пожежа.

Після того, як Яринка переїхала до нового будинку, вони з хлопцем доволі часто зустрічалися. Дівчина навіть познайомилася з його родиною… Не те, щоб у неї чи, не приведи Боже, в самого Тимоша були якісь сподівання на їхні відносини, зовсім ні! Але вона щиро вірила, що нарешті відшукала ту підтримку, якої досі так не вистачало…

- Доброго ранку, - посміхнулася, одночасно підмічаючи, як насторожили вуха місцеві кумасі. Ото вже матимуть про що пліткувати весь наступний тиждень! «То й нехай!» - відмахнулася від дурних думок, як від нав’язливої мухи. – Щось трапилося?

- Так! – відхекався молодик, швидко поправляючи студентський камзол з емблемою Академії. – А ви звідки знаєте?

- Здогадалася, - веселилася Яринка. Вправно підхопивши Тимоша під руку,  потягнула молодика до виходу з базару. Це явно не те місце, де можна вільно розмовляти! – І?..

- Професор Яворський повернувся! – випалив на одному подиху хлопець, проте вже за мить знітився, винувато відвівши погляд. Певно таки не вдалося дівчині приховати пекучого болю, що пронизав серце наскрізь. – Вибачте, я…

- Все добре!.. – усміхнулася Яринка, впоравшись з емоціями. – Як… він?..

- Та що йому буде? – полегшено видихнув Тимош. – Вчора вранці увірвався до будинку, ніби за ним голодні пси гналися! Накинувся на перелякану матір з допитом… Зізнатися по правді, я вирішив, що він збожеволів. Воно й не дивно, якщо покинув вас… Та насправді, виявляється, це я був надто наївним! Все життя вважав свою матір нещасною жертвою, коли вона виявилася ще тією інтриганкою. Так вправно обкрутити самого Міколая Яворського не кожній повії під силу!..

- Тимоше, впевнена, все не так просто… - спробувала розрадити похнюпленого хлопця. Ніколи досі Яринка не бачила його настільки зневіреним.

- Все добре! – криво посміхнувся, видихаючи. – Зате тепер у мене цілий родовід за спиною, уявляєш?  

Різко зупинившись, молодик раптом схопив тендітні долоні та уважно заглянув в здивовані бурштинові очі.

- Яринко, - нервово затараторив, - я ж тепер Яворський, тож… готовий повною мірою взяти відповідальність за вчинок свого брата, як би дивно це не звучало. Якщо… якщо бажаєш, я можу одружитися з тобою. Мені не складно, тим паче я вважатиму за честь стати опорою для такої жінки, як ти… ви… І мати, впевнений, проти не буде!.. Я б і без цього всього запропонував, але… хіба бідний студент пара для дружини шляхтича?..

Очі защіпало від непроханих сліз, а серце відгукнулося вдячністю. Та не тією вдячністю, якої чекав від неї Тимош.

- Дякую!.. - прошепотіла, ледве витискаючи із себе звуки. – Справді!.. Я навіть сподіватися не сміла, що коли-небудь матиму такого друга, як ти…

- Але…

- Але рішення розлучитися для нас з Орестом було спільним, тож тільки нам удвох нести за нього відповідальність, - молодик хотів було заперечити, проте Яринка його зупинила. - Тим паче, я досі вважаю, що одружуватися потрібно лише з тими, кого дійсно кохаєш… Отож, одного разу я обов’язково побуваю на твоєму весіллі, тільки в якості гості, добре?

Щаслива усмішка врешті торкнулася дівочих вуст, розганяючи напругу, що досі невидимою стіною надила на них з усіх боків.

- Домовилися! – розсміявся хлопець, відступаючи назад. – Тоді, якщо ви не проти, я побіжу назад! Мати, певно, місця собі не знаходить…

Яринка лиш кивнула і швидко попрямувала додому.

Отже, Тимош його брат! А що як тепер їм таки вдасться знову зустрітися? Цікаво, як це буде?..

- Яриночко! – вирвав із роздумів давно знавіснілий голос, від якого тіло пробрало морозом. Біля хвіртки, хвацько склавши руки на грудях, чекав на неї сусідський парубок, Мирослав. Не те, щоб він був поганим, та його напористість надто вже дратувала. – Чом насупилася одразу ж? Невже не рада бачити… люба?

***

Серце шалено гепало в грудях, доки карета везла його в невідомість. Будинки, алеї, площі миготіли перед очима, змінюючи одне одного. Проте він не бачив нічого!  Перед очима досі стояла тендітна постать Яринки… Хто б міг подумати, що одного разу його нестриманість та поспіх зіграють йому на руку. Адже якби Орест залишився у столиці хоч на день довше, то неодмінно підписав би усі документи,  втративши дружину назавжди!..

Ось він, невеликий будиночок на околиці міста, весь потонув у запашних квітах та зелені. Навіть якби він не знав адреси, одразу б здогадався, що саме тут поселилася його кохана. Все в цьому мальовничому куточку нагадувало про неї, від фіранок у відчиненому вікні, до розписаних вензелями одвірків.