30.

Раптом все змінилося! Не те, щоб Яринка сподівалася на щось інше, проте…

Орест поїхав з міста наступного ж дня, навіть не попрощавшись. Що ж, він має повне право ображатися. Але і її також можна було б зрозуміти, якби… якби… Та можливості все пояснити чоловік просто не залишив…

Наче насміхаючись над її болем, до будинку увірвалася пані Ольга! Холодна, як завше, вона обпекла її повним ненависті поглядом. Здавалося, ось-ось зірветься та розірве на шматки невдячну приймачку!.. Але ні, таки змовчала. Пішла, гримнувши дверима, ніби і без того Яринці було легко.

Що ж до інших… Марія ридала, нарікаючи на несправедливість, надто вибагливих аристократів, гірку жіночу долю, одночасно спаковуючи для дівчини повні корзинки смаколиків. І лише Адам, тепло обійнявши колишню господиню, без жодного осуду побажав їй успіху…

Так, вона страшенно сумуватиме за своєю хоч і тимчасовою, проте такою рідною сім’єю. Але ж усе це не дарма! Одного разу вони зрозуміють і пробачать… Обов’язково!..

- Навіть не думав, що ти так легко відпустиш його! – посміхнувся Даміан, перехопивши Яринку біля карети, завантаженої її невеликим приданим.

Нічого зайвого дівчина з собою не брала! Навіть подаровані прикраси та дорогі сукні залишила, хоч як Марія не переконувала господиню забрати все, бо ж вона заслужила! Та Яринка не змогла. Вона ж бо ніколи не була Яворському справжньою дружиною, тож і на його статки права не має!

Правда, від крихітного будиночка за містом таки не відмовилася. Повертатися до батьків у рідне село було надто соромно. А тут пані Анна зі своєю пропозицією… Навіть не знала, чим заслужила такий розкішний подарунок… Та приймати його назад жінка категорично відмовилася, тож дахом над головою Яринка була забезпеченою.

- Пан Даміан, - сумно посміхнулася неочікуваному гостеві. – Чим можу бути корисною?

- О, люба моя! – веселився молодик. - Ти вже все зробила, тож більшого я вимагати не смію! Прийшов подякувати, адже без твоєї допомоги мені б нічого не вдалося!..

- Не розумію… - нахмурилася дівчина, відступивши. Ой як не сподобався їй хворобливий вогник у світлих очах!

- Он як! – хмикнув Даміан, боляче схопивши Яринку за підборіддя. Холодні пальці обпекли шкіру. – А я вважав тебе розумнішою… Виходить, даремно!.. Не розумію, що мій любий братик знайшов у цьому блідому личку… Та нехай! Це вже не важливо! Я нарешті добився свого: Орест тікав з міста, наче побитий собака від лихого господаря. Вся столиця гуде! Ніхто не розуміє, що у вас трапилося… Багаті самодури! Тепер він назавжди зникне з мого життя, як і повинно було статися багато років тому, коли я майже втопив його у тому проклятому озері!.. Що ж, Яринко, і тобі час зникнути з нашого життя, а я вже постараюся, аби й Орест більше ніколи сюди не повернуся. Тепер він сам, один, зламаний, знищений і нікому не потрібен…

- Це не правда… – прошепотіла помертвілими вустами. Нутрощі скрутило спазмом, а страх повільно розтікався венами. – Не правда... Адже він коханий… У нього є сім’я і друзі! Його поважають десятки… ні!.. сотні людей! А ти? Хто ти? Ображений на весь світ хлопчисько, який намагається всіма силами накапостити рідним? Ти бридкий, Даміане!.. Мені тебе шкода!..

Мить! І бліде обличчя обпекло ляпасом. Яринка навіть не з чулася, як опинилася на холодній бруківці. Шкіра горіла вогнем, а з розбитої губи цівкою побігла солона кров.

- Та що ти знаєш? – схилився над своєю жертвою Яворський, насолоджуючись непролитими сльозами та переляком в бурштинових очах. – Дурне дівчисько з глухого села! Звідки тобі, убогій, знати, що таке народитися «звичайним» у родині магів? З раннього дитинства я був ніким! Нікому не потрібен, бо ж у мене не було магії! Мною знехтували, наче недолугим байстрюком! А чому? Тому що у них був Орест! Гордість сім’ї, головний спадкоємець! Йому дозволяли все, доки я зі шкури пнувся, аби мене хоча б помітили! Тож залиш свою жалість при собі!..

- Якщо ти отримав, що хотів, - прошепотіла Яринка, скляними очима вдивляючись в нікуди, – тоді забирайся… Геть!

Гаркнувши, наче поранений звір, дівчина поволі підвелася і побрела до свого нового будинку. Досить! Вона надто втомилася, аби продовжувати цей фарс. Надто втомилася…

***

З моменту його поспішного переїзду до Гайзена та Островської Академії магії минуло два місяці. Життя, здавалося, налагоджується. Навіть нестерпне бажання, яке будила у ньому Ярина, поволі згасало. Певно, після розірвання шлюбу прокляття втратило свою владу над Орестом, але перевіряти теорію чоловік не поспішав. Робота займала увесь його час! І лише одне ніяк не давало спокою:

- Ваші магічні канали в нормі, - повідомив місцевий цілитель після чергового огляду.

- Тоді чому магія й досі не повернулася? – буркнув, швидко одягаючись. – Ви казали, що відновлення займе декілька тижнів, а минуло вже більше двох місяців!.. Можливо, мені варто звернутися до іншого спеціаліста?

Від злості, що кипіла всередині, але не знаходила собі виходу, Орест зумисно зачепив далеко не молодого чоловіка. За мить пожалкував, та слово не горобець… Проте останній лише легковажно потис плечима.

- Як забажаєте! – добродушно посміхнувся. – Пане Яворський, я вже не раз вам пояснював: справа не у вашому тілі, а в вашій голові! Вам потрібно розібратися зі своїми думками та серцем, а далі все само собою налагодиться…