25.

- І куди це ти зібрався? – обурився Богдан, коли Орест з явними труднощами забрався до карети. – Я не збираюся підвозити тебе додому і пояснювати твоїй дружині, як це професор бойової магії опинився в такому стані!..

- Саме тому ми поїдемо до тебе, - криво посміхнувся Яворський, зручніше вмощуючись на м'якому сидінні. – Не хочу даремно турбувати дівчинку.

Хмикнувши, наче щойно почув найбільшу нісенітницю у своєму житті, Калиновський присів навпроти.

- Думаєш, вона хвилюватиметься менше, якщо ти взагалі не з’явишся ночувати?

- Не тисни! – прогарчав чоловік, відвертаючись. Сам прекрасно розумів, що може подумати його дружина, але показуватися перед її очима в такому жалюгідному стані не наважився! – Вона й так заледве не боготворить мого любого братика!.. Не хочу, аби Яринка думала, що я нікчемний слабак, не здатний себе захистити…

В грудях неприємно здавило. А що як зараз, доки він прямує до чужого будинку, Даміан повільно підбирається до його довірливої і трохи наївної дружини? Що як він проґавить свій шанс на щастя?..

- Отже, звичайна сільська дівчинка таки змогла захопити левову частку твого крижаного серця? – підчепив насупленого друга Богдан, розганяючи гнітючу тишу і змушуючи Яворського підскочити на місці.

- Що ти таке кажеш?..

- Не заперечуй, друже! – розвеселився ректор, перериваючи обурення бойовика. – Знатний холостяк потрапив до невміло розставлених сілець юної діви і сам того не помітив. Який каламбур!..

- Калиновський! – гримнув Орест.

- А-ха-ха! – реготав на весь салон Богдан. – Скажи кому, не повірять!..

- Бовдур! – буркнув чоловік, набундючившись, наче індик на базарі. Бік відізвався болем, проте він навіть не скривився.

- Що ж, Оресте, - видихнув Калиновський, коли карета зупинилася біля його будинку, - тобі неймовірно пощастило, я сьогодні в гарному настрої! Тож можеш залишатися доти, доки захочеш.

Ніч минула важко. Ореста мучили кошмари, раз по раз змушуючи бойовика прокидатися обливаючись холодним потом. Дія пілюлі давно закінчилася, тож бік страшенно болів, а думки хаотично скакали в голові, не затримуючись ні на мить. І лише на світанку виснажений чоловік провалився у глибокий цілющий сон.

Прокинувся Яворський ближче до обіду. Голова гуділа, наче дзвонарі влаштували концерт на центральній площі, проте тіло знову сповнилося силою. Навіть пошкоджений бік майже не турбував.

- Пане Оресте, накажете подати сніданок? – вклонившись, запитав управитель, коли чоловік вийшов з кімнати.

- Не сьогодні, - видихнув бойовик. – Нехай підготують карету, я поїду додому!

Богдан правий, він більше не може залишатися в стороні, сподіваючись, що все вирішиться само собою! Що б це не було, магія, відьомське прокляття чи його власні почуття, Орест повинен їх прийняти. Яринка більше не чужа! Вона його дружина, його жінка, і він нізащо її не віддасть, навіть якщо цього вимагатимуть інші!

- Карета готова! – оголосив управитель, от тільки покинути будинок Яворському так і не вдалося…

***

Він давно про це думав, ще з тих пір, як довідався про існування Яринки. Але навіть уявити собі не міг, що вічний егоїст Орест зможе до когось настільки прив’язатися. Це невинне дівчисько стало справжнім відкриттям для Даміана, його виграшною картою!

Ось він, останній бій! Залишилося лише правильно розіграти козирі, і Яринка сама нанесе вирішальний удар. Власними руками знищить коханого!.. Так-так, коханого! Адже лише сліпий не помітить її почуттів… Бідна дівчинка навіть не підозрює, з ким зв’язалася… Та незабаром все відкриється! Зовсім скоро любий братик зрозуміє: все, що легко приходить, так само легко втратити!..

- Оресте? – здивовано відсахнувся від дверей Даміан, коли ті раптом відчинилися. – А я тебе шукаю… Нам потрібно поговорити!..

- Іншим разом! – буркнув чоловік, спробувавши обійти брата, але той лише спритно перекрив йому шлях.

- Оце вже ні! – натиснув Яворський-молодший. «Іншим разом може бути пізно!» – Я весь ранок тебе шукаю і більше бігати містом, наче навіжений, не збираюся! Ти вислухаєш мене! Негайно!..

Орест лише здивовано відступив назад. Махнувши управителю аби залишив їх наодинці, він швидко попрямував до найближчої вітальні.

- Я тебе слухаю! – щільно зачинивши двері, прошипів бойовик.

Злий, наче демон, він не помітив, як вродливим обличчя Даміана розплилася задоволена посмішка. «Сліпий дурень!» - глибоко всередині тішився гість, передчуваючи перемогу.

- Не буду тягнути, і скажу все, як є! – схвильовано стиснувши кулаки, промовив молодик. – Оресте, я кохаю Яринку!

І… тиша! Мертва тиша, від якої захотілося пересмикнути плечима. Жоден м’яз не поворухнувся на суворому обличчі.

- Я розумію, це стало для тебе несподіванкою, - запнувшись, продовжив Яворський-молодший, - але зрозумій правильно, це доля!.. Так склалося, тож прошу тебе, не пручайся!..

І знову тиша! Загрозлива, з присмаком магії та неминучої біди, вона відчутно нависла над Даміаном. Бажання відступити було настільки сильним, що молодик заледве стримав себе, раз по раз прокручуючи в голові слова: «Він не посміє! Не посміє!..»