24.

Коли його життя із простого і зрозумілого перетворилося у божевільню? Навіщо він взагалі послухав Даяну і одружився із першою ліпшою? Понадіявся розірвати прокляття? І що з того вийшло? Ні дружини, ні коханок, ні спокою!..

Важкі думки ніяк не покидали голову, змушуючи чоловіка втратити пильність.

- Стережись! – крикнув хтось, виводячи Ореста із задумливості.

Озирнувшись, бойовик заледве встиг відбити вогняну кулю, що з шаленою швидкістю неслася до нього.

- Хто це зробив? – обурився викладач, оглядаючи гнівним поглядом групу випускників, що якраз вправлялася на полігоні з бойовою магією.

- А не треба було ґав ловити! – бовкнув хтось із молодиків. До захисного куполу  понеслося дружнє ґелґотання.

- Бачу, у вас є час веселитися! – спохмурнів бойовик, крокуючи повз змовклих студентів. – Отже, ви вже достатньо підготувалися до здачі заліку. З кого почнемо?

Насупившись, хвацькі жартівники понурили голови. Всі, окрім Тимоша!

- Отже, Тимош! – криво посміхнувся Яворський. – Почнемо з тебе!

Здалося, чи у світлому погляді промайнула відверта ненависть. Що такого він міг зробити молодику, аби викликати настільки потужну антипатію?

Та часу на домисли у бойовика  не було. Як тільки хлопець опинився навпроти викладача, він не зволікаючи жбурнув вогняною кулею, цілячись просто професору в груди. Якби перед Тимошем стояв хтось інший, менш вправний та досвідчений, він безперечно міг би постраждати. Та Орест легко перехопив кулю. Самовпевнено посміхнувшись, він швидким порухом пальців розвіяв смертельно небезпечний снаряд.

- І це все, на що ти здатен? – підчепив одного із кращих своїх студентів.

Молодик лише злісно вишкірився. А наступної миті куля за кулею полетіли в професора, намагаючись його травмувати.

- Це вже краще, - задоволено посміхнувся Орест, коли Тимош геть виснажився.

Захекавшись, наче весь день мішки тягав, хлопець обпік викладача ненависним поглядом. Одна лише мить, і в натовп розслаблених студентів полетів вогняний снаряд.

- Промазав! – хмикнув Яворський, перехоплюючи кулю, коли раптом відчув пекучий біль, що пронизав нутрощі. Впавши на коліно, наче підкошений, він намагався зрозуміти, як це сталося? Як він міг пропустити випад? Як дозволив себе поранити?..

- Та невже? – зневажливо посміхнувся Тимош. – І що вона в тобі знайшла?

Сплюнувши, хлопець пішов геть, полишаючи за собою отетерілих однокурсників…

- Я не розумію, що з тобою останнім часом коїться? – сердився Калиновський, походжаючи туди-сюди палатою лазарету, доки Оресту ретельно бинтували обпечений бік. – З тих пір, як в твоєму житті з’явилася Ярина, все летить шкереберть! То студентів перелякав до напівсмерті, то з дому втік. А тепер що?.. Я змушений вигнати одного з кращих наших бойовиків, позбавивши його всякого майбутнього?.. Поясни мені, що ви з Тимошем не поділили?

Скривившись, наче середа на п’ятницю, Яворський покірно прийняв від лікаря пілюлю зі знеболювальним порошком, і повільно почав одягатися.

- Я не писатиму на нього доповідної, тож ніякого виключення не буде… - пробурчав, не підводячи погляду.

- Ото вже дякую!.. – з сарказмом хмикнув Богдан, хоч було відчутно, як його почало відпускати. Отже, саме це ректора хвилювало найбільше.

- Що ж до іншого, - продовжив Орест скривившись, коли необережно зачепив хворе місце, - сам не знаю. Та я обов’язково розберусь!..

***

Як дійшла додому, не пам’ятала. В голові дзвеніла порожнеча, а в грудях зіяла діра. От і все! От і закінчилася рожева мрія наївної сільської дівчинки, яка чомусь вирішила, що варта кращої долі, аніж зрадженої, покинутої нареченої. Кращої… Що ж, тепер вона зраджена дружина, у якої навіть немає жодного права на праведне обурення!

- Пані Ярино, з вами усе в порядку? – пролунало крізь туман у голові. - Пані Ярино?..

- Адаме, хіба ти не бачиш, що пані не в собі? – занепокоєно шепотіла Марія, підхопивши дівчину під лікоть та повівши кудись за собою. – Ось! Посидьте тут, люба моя! А я зараз чаю гаряченького принесу, з м’ятою і мелісою. Вони вас швидко заспокоять!

Заледве відчула, як опустилася в м’яке крісло. Тіло здавалося чужим. М’язи закам’яніли, відмовляючись слухатися.

- Адаме, розпали вогонь у каміні! – командувала кухарка, накинувши Яринці на плечі теплу хустку. – Хіба ти не бачиш, пані знобить!

Незабаром перед очима замиготіли яскраві язики полум’я, а руки зігріла гаряча чашка із запашним напоєм. Невже життя знову налагодиться? Не віриться…

- Пані Яринко, - відволік від самокопання голос Адама, - підозрюю, ви не знаєте, чому пан Орест з вами одружився…

- Тому, що я його попросила… - прохрипіла ледь чутно. Гірка посмішка торкнулася вуст. Якби ж вона тільки знала!..

- Не зовсім… - здивував чоловік, якщо дівчина взагалі здатна була дивуватися у своєму стані. Здавалося, йому було дуже не зручно розповідати про усе своїй господині, але й продовжувати мовчати управитель більше не міг. – Вся справа у проклятті…