21.

Все зникло, наче й не було! Лиш слабкі відголоски колишнього щастя досі обпікали серце, коли вони зустрічалися поглядами. Яринка мовчала, ні про що не запитуючи, а Орест вперто ігнорував її червоні очі та хворобливо бліде обличчя. Та й ночі для неї перетворилися на суцільний кошмар. Щоразу, як тільки дівчина стуляла повіки, перед очима сам собою виникав калейдоскоп образів, в якому її чоловік обіймав іншу. Хто вона? Як виглядає? Що нашіптує Яворському на вушко? Нічого з цього не залишалося в її пам’яті. Лиш несмішливий зверхній погляд чоловіка, котрим він щораз проштрикав її серце.

Хоч нога швидко гоїлася, кошмари геть виснажили Яринку. Від хронічної втоми вона поволі занурювалася у пітьму…

- У твоєї матері свято? – якось запитала під час вечері, коли мовчанка стала нестерпною. – Принесли запрошення…

Замислившись на хвильку, Яворський нахмурено кивнув.

- День народження. Ти хочеш піти? – здалося, чи в його погляді промайнула злість?

Пересмикнувши похололими плечима, дівчина невпевнено продовжила:

- Буде не ввічливим не з’явитися…

- Тоді підготуй все необхідне! – промокнувши вуста серветкою, відповів Орест. – Гроші я передам Адамом.

Кивнувши спантеличеній дружині, чоловік швидко покинув їдальню. «Що ж, доведеться впоратися самій!»

А наступного ранку, з мовчазної підтримки управителя, Яринка вийшла з дому. Ідей, що можна було б подарувати одній із найбагатших жінок столиці, дівчина не мала, тож вирішила звернутися до єдиної у місті знайомої душі.

Екіпаж швидко підвіз пані Яворську до салону Ельвіри. Голосно видихнувши, Яринка несміливо штовхнула скляні двері. Мідні дзвоники весело сповістили про прихід покупця.

- Доброго ранку! – вийшла навпроти вродлива молодиця. – Я можу вам чимось допомогти?..

- Кого я бачу? – весело защебетала пані Ельвіра, випурхнувши з глибини салону. Як завше, яскрава та неймовірна, вона миттю завоювала загальну вагу. – Пані Яворська! А я вже було подумала, що Орест тебе закрив у віддаленому сімейному маєтку. Любонько, ти куди зникла?

- Хворіла, - знітилася Яринка під натиском ймовірної коханки її чоловіка. Чи вона просто занадто себе накрутила?

- Невже прокляття? – нахмурилася жінка, оглядаючи гостю. Бліда шкіра та синці під очима явно справили на Ельвіру враження.

- Що? – спантеличено перепитала дівчина.

- Нічого! Не бери до голови! – криво всміхнулася власниця салону. – То що тебе сюди привело? Вирішила обновити гардероб?

Схвильовано зім’явши поділ, дівчина нервово відвела погляд. Сором ніяк не вдавалося подолати. Чому вона така нетямуща?..

- Розумієте, - горло стисло спазмом, - кхм-кхм! Незабаром у пані Ольги, матері Ореста, день народження… А я зовсім не знаю, що можна… подарувати такій знатній особі… Тож подумала, можливо ви змогли б мені допомогти…

Останнє Яринка майже шепотіла. Ідея звернутися до пані Ельвіри тепер виглядала абсолютно безглуздою! Хіба стане вона допомагати своїй суперниці?

Напружену тишу в залі порушував лише шалений гуркіт дівочого серця.

- Я знаю, чим тобі допомогти! – посміхнулася Ельвіра. – Але спочатку тобі доведеться мені довіритися!..

Голосно плеснувши в долоні, Ельвіра щось наказала своїм помічницям. Почалася метушня! Молодиці загомоніли, розбіглися, хто куди, а вже за хвилину перед очима пані Яворської з’явився добрий десяток розкішних суконь, коробки з відвертою білизною, від якої у дівчини все обличчя вкрилося яскравими червоними плямами, та взуттям, що сліпило очі дорогоцінним камінням.

- Вибирай! – розсміялася блондинка, помітивши, наскільки розгубилася її гостя. – Їх пошили спеціально для тебе, тож не хвилюйся, усі підійдуть!

- Але… - спробувала відвести погляд від неймовірної краси Яринка, - мені не потрібні нові сукні… Впевнена, я зможу щось підібрати зі свого гардеробу…

- З глузду з’їхала? – обурилася власниця салону, вперши кулаки в боки. Дівчина аж голову втягнула в плечі! Точно так колись робила її матінка, коли батько п’яним приповзали додому… - Ти дружина одного із найбагатших шляхтичів міста! Де це бачено, щоб Яворська з’являлася на сімейне свято у якомусь дранті?

- Чому «дранті»?.. – вжахнулася дівчина.

- Роби, що кажу, - натиснула Ельвіра, - і не супереч! Чи тобі вже не потрібна моя допомога?

Довелося змиритися, хоч совість гризла за кожну витрачену на себе монету. А коли Адам, що весь цей час мовчки чекав за дверима салону, нарешті переніс важкі коробки до карети, пані Ельвіра вручила Яринці невеличкий святково загорнутий пакунок.

- Що це? – здивувалася дівчина. За усіма цими примірками, вона зовсім забула, навіщо взагалі сюди прийшла.

- Подарунок, - посміхнулася власниця салону. – Не хвилюйся, його вартість я уже відрахувала!.. Повір, коли вона його побачить, буде приємно здивованою… Зрештою, саме для неї я й замовила його ще кілька місяців тому.

Полегшено видихнувши, Яринка щиро подякувала Ельвірі і пішла геть, не помічаючи, як гіркий смуток спотворив завше ідеальне обличчя жінки.