16.

- Він розсердився на мене… - прошепотіла Яринка, коли за Орестом зачинилися двері. Груди обпекло відчаєм! Що такого вона зробила, щоб чоловік настільки розсердився? Адже вона дотрималася усіх правил етикету, жодного разу не залишилася з Даміаном на самоті і не подала жодного знаку, котрий можна було б не так зрозуміти. Глибоко всередині навіть встигла підвести голову гордість за саму себе… А тепер? Чому Яворський оскаженів?

- Певно, - подав голос Адам, - пан Орест не так все зрозумів.

- Ні, Адаме, - важко зітхнула господиня, - він шкодує, що одружився зі мною…

- Пані, - озвалася Марія, - не кажіть так…

- Я піду до себе, - гірка образа підступила до горла, віднімаючи всяке бажання сперечатися.

Не в силах терпіти співчутливі погляди слуг, дівчина до ранку замкнулася у кімнаті.  Ні, сліз більше не було! Зосталося лиш відчайдушне бажання піти…

Якщо раніше Яворський з’являвся додому хоча б на ніч, то тепер зовсім зник. Останній тиждень господар будинку лиш зрідка присилав посильного, аби Адам передав йому чисті речі та все необхідне. Де саме ночував Орест, Яринка не знала, а поцікавитися в управителя не дозволяла гордість. Якщо пан не бажають її бачити, то й вона не стане перейматися його здоров’ям! Тим паче, що в столиці знайдеться достатньо панянок, готових приголубити її чоловіка!

- Пані Ярино! – вивів із роздумів голос Адама. Дівчина саме збиралася перерахувати витрати за попередній тиждень і звірити їх із записами, коли чоловік увійшов до кабінету Яворського. За відсутності господаря, Яринка облаштувалася там. – Надійшло повідомлення від пані Анни Яворської. Вони збираються прибути до нас на обід…

- Коли? – нахмурилася господиня, завчасно підраховуючи, чи встигнуть вони підготуватися та чи вистачить продуктів.

- Завтра.

Кивнувши сама собі, дівчина підвелася і направилася до виходу.

- Добре! – відповіла, слідуючи до кухні. – Отже, у нас вдосталь часу. Маріє, завтра зранку я піду з вами на ринок. Хочу підібрати необхідні продукти для свого пирога! Щоб достойно прийняти таку поважну гостю, нам слід ретельно підготуватися…

А зранку землю притрусило снігом. Всю бруківку вкрило тонким шаром криги, змушуючи перехожих раз по раз хапатися за що-небудь, аби не впасти.

- Пані, - вигукнула Марія, коли вони вже поверталися з ринку додому, - а як же сир? Дірява моя голова, я зовсім забула про сир! Пані Яворська завше просять приготувати їй мої сирнички, коли навідують свого онука…

- Добре, - видихнула Яринка, розтираючи замерзлі долоні, - ідіть швидше! Я тут вас зачекаю.

Марія притьма побігла назад, доки дівчина зосталася чекати її на тротуарі. Ранок видався холодним і непривітним. Мороз та льодяний вітер пробиралися через теплий плащ до самісіньких кісток, змушуючи тіло мілко тремтіти. Притупуючи на місці, Яринка із легкою заздрістю спостерігала, як швидко пролітають повз карети. От кому не заважав ні мороз, ні вітер!

«Чому ж так довго?» - встигла подумати дівчина, коли раптом панянка, що якраз проходила повз неї, посковзнулася і з гучним скриком почала падати. Чи то від несподіванки, чи то намагаючись підхопити нещасну, Яринка різко розвернулася спиною до дороги. А вже наступної миті сама не втрималася і полетіла на проїжджу частину. Почулися крики, іржання коней, гучна лайка кучера і різкий біль, що здавалося, пронизав усе дівоче тіло!

«От і спекла пиріг!» - майнула в голові остання думка.

***

Довелося визнати: він приревнував! І до кого? До Даміана! Його підступності здатна позаздрити уся гадина світу… Сором та й годі! Зірвався, а тепер навіть до власного дому повернутися не може, адже як поглянути в очі дружині? З самого початку вона ніколи йому не належала, тож і ревнувати її Орест не має ніякого права. І що, що внутрішній звір уже присвоїв Яринку, а прокляття раз по раз вимагає консумації шлюбу? Він пообіцяв! А Яворські ніколи не порушують своїх обіцянок!

- І довго ти ще збираєшся тут переховуватися? – поцікавився Богдан, вмощуючись у зручному кріслі з чашкою запашної кави. Орест з порожнім поглядом, але повним бокалом займав оттоманку навпроти. – Тиждень минув, як звалився, наче сніг на голову. Окрім Академії більше ніде й не буваєш. Навіть до коханок бігати перестав! Знаєш, друже, я  починаю хвилюватися…

Скривившись, наче середа на п’ятницю, Яворський роздратовано відклав бокал.

- Не варто! – огризнувся. – Такими темпами, як працює Яринка, підозрюю, що зовсім скоро я знову стану холостяком і повернуся до свого будинку!..

- Мені здається, чи тебе це зачіпає? – задоволено посміхнувся Калиновський, уважно спостерігаючи за Орестом, чим лише дражнив бойовика.

- Тобі здається! – визвірився Яворський, скочивши з місця.

- Та невже? – розсміявся ректор. – Знаєш, друже, за своє довге життя я зрозумів одну дуже важливу річ: ніщо в цьому світі не стається просто так! Якщо вже Яринка зустрілася на твоєму шляху, якщо їй вдалося розрухати твоє зачерствіле серце і змусити його знову щось відчувати, то таку жінку необхідно схопити обома руками і ніколи більше не відпускати! Бо іншої такої може не бути…

Скипівши, Орест хотів було заперечити, коли це в двері постукали.