13.

«Казка» - єдине слово, яке Яринці вдалося підібрати, коли вони із Оресто увійшли до будинку. Сотні магічних вогників у кришталевих кулях ширяли попід стелею, наповнюючи кімнати чарівним сяйвом. Аромат небачених досі барвистих квітів, розставлених у великі вази, осідав на язику і наповнював груди, змушуючи забути, що там, за вікном, лютує зима. Дорогі різьблені меблі, величезні картини у позолочених рамах, дзвін бокалів та весели сміх гостей… Все це хвилювало і лякало одночасно.

Затамувавши подих, Яринка під руку з Яворським поволі просувалися до головного залу, звідки саме лунала музика. Здивовані погляди гостей, котрих їм довелося зустріти, говорили самі за себе. Ніхто не чекав побачити Ореста Яворського, головного холостяка столиці, з жінкою!

- Дихай глибше, - прошепотів чоловік, коли вони увійшли до великого залу, заповненого гостями. – Ти зблідла! Не вистачало ще, аби втратила свідомість від хвилювання…

Знав би він, як сама Яринка зараз мріяла розчинитися у повітрі і не відчувати на собі обпікаючих поглядів присутніх.

- Кого я бачу! – вигукнув незнайомий повний, наче опецьок, панич, широко розкинувши руки та поспішаючи до них. – Оресте, навіть не сподівався, що тобі таки вдасться вирватися до нас!.. Радий вітати! Устим Садовецький, дядько цього упертюха. А ви, юна панянко?

-  Дозвольте представити вам, моя дружина – Ярина Яворська! – прогриміло над залом, змушуючи в одну мить усіх змовкнути.

- Та невже? – першим прийшов до тями Садовецький. – Чудово! Олю, ти чула? Наш Орест нарешті одружився!

Із завмерлого на місті натовпу, виступила вродлива струнка жінка. Якби не погляд, сповнений неймовірної сили, Яринка нізащо б не повірила, що це мати її законного чоловіка.

- От тільки матір забув про це повідомити! – обурено хмикнула пані Яворська, прискіпливо оглядаючи невістку. Здалося, вона залишилася задоволеною, бо вже наступної миті холодне обличчя прикрасила привітна посмішка. – Отже, ти таки вирішив прислухатися до моїх порад…

- Мамо, не починайте! – насупився Орест, відпускаючи руку дружини. – А батько?

- Нагорі, - невизначено махнула рукою пані Ольга. – Ти ж знаєш, у нього завжди на першому місці робота…

Кивнувши, чоловік з тривогою поглянув на дівчину, наче вирішував, куди б її прилаштувати, аби не заважала.

- Іди вже! – посміхнулася матір, повертаючи свою увагу гості. – Я пригляну за твоєю дружиною, не хвилюйся!

А як тільки Яворський вийшов геть, доброзичливий погляд зник, ніби й не було його ніколи, змінюючись холодним, наче крига.

- То звідки панянка до нас прибула?..

***

Безсоромно втік, покинувши Яринку на поталу тутешнім гієнам. Для чого? Адже знав, що навіть рідна мати не пожаліє нещасну дівчину і влаштує їй пристрасний допит. Певно, потай сподівався таким чином переконати дружину, що він ніякий не благородний муж, а швидше самовпевнений егоїст. І на його фоні будь-який інший чоловік виглядатиме ідеальним.

Порожні коридори з дитинства знайомого будинку вперше здалися непривітними та холодними. І без того поганий настрій швидко псувався. Перед очима раз по раз спливало бліде обличчя Яринки. Вона зненавидить Яворського! Точно зненавидить!

Тихо постукавши, відчинив товсті двері кабінету. Всередині панувала розслаблена дружня атмосфера. Як і завше, в принципі! Це лиш мати думає, що за закритими дверима дорослі чоловіки вирішують свої важливі справи. А насправді, Орест давно довідався, Міколай Яворський ховається тут від надмірної уваги місцевих панянок!

- Оресте! – посміхнулася точна копія бойовика, лиш років на тридцять старша та з густою сивиною на скронях. – Швидше зачини за собою двері, а то не приведи Господь, твоя матінка довідається, чим ми тут займаємося!..

- Не хвилюйся, - посміхнувся чоловік, провертаючи ключ у замковій щілині та наливаючи у порожній келих янтарну рідину з приємним мигдальним ароматом, - вона буде надто зайнятою найближчим часом…

- Не зрозумів! – нахмурився Міколай.

- Я одружився! – шокував Орест, смакуючи не лише напоєм, а й емоціями, що яскравими картинками прослизали батьківським обличчям.

- А ти вважав його боягузом! – весело розсміявся Даміан, рідний брат і абсолютна протилежність бойовика. Високий, світловолосий, м’який, так вважали всі, хто погано знав молодшого із братів Яворських.

- Даміан! – гаркнув батько, не відриваючи сердитого погляду від Ореста. – Синку, ти впевнений? Твоя мати, звісно, не кровожерлива гарпія, але за своїх дітей готова вбити будь кого.

Бойовик роздратовано скривився. Він точно знав, якою може бути Ольга Яворська, і навіть щиро співчував Яринці, та власне життя здавалося куди як важливішим!

- Якщо їй вдасться пережити сьогоднішній вечір, то в майбутньому  мені більше не доведеться хвилюватися! – процідив крізь зуби, краєм ока спостерігаючи за Даміаном. Не сподобався Оресту той вогник, що спалахнув у хитрих сірих очах.

Після хвилинного мовчання, молодик не стерпів:

- То хто ж вона? – нетерпеливо поцікавився брат, соваючись в кріслі. – Хто та, що погодилася терпіти твій нестерпний характер?.. Одна із твоїх коханок?.. Тільки не кажи, що це та відьма! Такого навіть я не прийму! Ну ж бо, Оресте!..