10.

Так, вона селючка, але ж не дурна! Тут і сліпому було зрозуміло, між пані Ельвірою та Орестом далеко не дружні відносини. Ким вона для нього являється? Незаконною дружиною? Нареченою? Коханкою?.. Байдуже! Саме розуміння, що ця розкішна жінка якимось чином пов’язана з її чоловіком, не аби як гнітило Яринку. Здавалося, на її фоні, дівчина виглядала ще огидніше!..

- Завжди знала, що в Ореста відмінний смак на жінок! – заявила Ельвіра оглядаючи клієнтку в дивному для неї спідньому.

Тонка, не здатна хоч щось приховати від чужих очей, сорочка огортала стрункий стан, а білі панталончики, наче друга шкіра, обтягнули її сідниці та стегна.

- Не сутулься! – насупилася власниця салону. – Панянки в будь-яких ситуаціях несуть себе з високо піднятою головою!

- От тільки я ніяка не панянка… - гірко посміхнулася Яринка, відвівши погляд.

- Можливо не була до цього, - безапеляційно заявила жінка. – Проте зараз ти пані Яворська, дружина члена одного із найбагатших родів країни!

Яринка аж рот роззявила від здивування.

- Не знала? – розвеселилася Ельвіра. – З якої такої діри він тебе дістав, дівчинко?..

Яринка мовчки потисла плечима. Їй стало страшенно соромно, адже вона дійсно майже нічого не знала про свого законного чоловіка.

- Моя тобі безкоштовна порада, - відвернулася жінка, оглядаючи вішак з розкішними сукнями, які щойно принесли її помічниці, - ніколи й нікому не довіряй! Навіть якщо вони здаватимуться тобі приязними та добрими людьми. Повір, кожна жінка у цьому проклятому місті готова душу віддати, аби опинитися на твоєму місці!..

- І ви? – прошепотіла помертвілими вустами Яринка.

- І я! – погодилася Ельвіра, сумно посміхнувшись та протягуючи їй розкішну світло-блакитну сукню. – Приміряй цю! Думаю, вона буде тобі до лиця!

***

На що він сподівався віддаючи невинну дівчину до рук столичної модистки зі стійкими феміністичними поглядами? Певно, на те, що вона мовчки перетворить його ромашку у вишукану троянду? Що додасть їй крихту впевненості, аби Яринка хоч трохи повірила у себе, залишаючись при цьому звичним для нього дівчиськом?.. Наївний, наче недосвідчений першокурсник!

Коли до кімнати нарешті увійшла жінка, Орест не одразу зрозумів, хто це! Струнка, з усіма необхідними вигинами та опуклостями, апетитно підкресленими персами та довгою тонкою шиєю. Жінка, якої він ніколи досі не знав. Щодня дивився і не бачив! Не помічав, що за звичайною глевкою глиною ховається щирий не шліфований алмаз. Варто лишень прикласти трохи зусиль, і діамант на ім’я Яринка спалахне яскравою зіркою на небосхилі столиці!

- Ти прекрасна! – підвівшись, вирушив навпроти дружини Яворський. В золотих безоднях її очей сяяла істинна радість. – Повір, лиш трохи практики, і сам монарх не впізнає у тобі бідну дівчину з села!

Невпевнено кивнувши, Яринка раптом відступила, знову ховаючись за щільними стінками своєї мушлі.

- Ось! – відволікла від роздумів Ельвіра, впхнувши йому до рук вішаки із сукнями та декілька святково загорнутих коробок. – Це на перші кілька днів! Повинно вистачити, доки я підготую інші. Твоя дружина виявилася надто… мініатюрною!

«Тут з якого боку глянути!» - пронеслося в голові, та промовив зовсім інше.

- А ще нам потрібна святкова сукня, найкраща, яка у тебе знайдеться! – Орест задоволено посміхнувся, помітивши, як здивував присутніх. Навіть Яринка стривожено підвела погляд! – Цієї неділі нас запросили на прийом до Садовецьких. Чудовий шанс, аби представити молоду дружину всій родині!

- Але ж!.. – задихнулася дівчина від несподіваних новин. Шоковано оглядаючись, вона, здається, шукала місця, куди б сховатися!

- Ніяких «але»! – Яворський підхопив Яринку під лікоть і повів до виходу. – Рахунок надішлеш до мене, як і все необхідне! Ходімо, люба, я й так уже страшенно спізнююся на роботу!..

Додому поверталися мовчки! Воно й на краще, адже Орест не знав, як пояснити дівчині, що швидше легковажно піддався емоціям, коли приймав пропозицію відвідати захід, аніж здоровим глуздом. Та й який глузд у втомленого, ще й трохи на підпитку чоловіка? Добре, що лиш цим відбулися!

- Я не впораюся… - приречено промовила Яринка, коли вони під’їхали до будинку. Сумно поглянувши на Яворського, вона швидко зникла за дверима, навіть не попрощавшись. Що ж, схоже він таки її образив!

Весь день з голови не йшли думки про дружину. Чому в медових очах було стільки приреченості? Звідки у молодої дівчини стільки невпевненості в собі та майбутньому? Хіба він мало їй дає? Хіба його багатств не достатньо, аби Яринка почувалася в безпеці? Невже вона й досі не зрозуміла, хто він? Все ще боїться чужих осудливих поглядів? Хіба посміє хтось у цьому місті осудливо поглянути на неї, законну дружину Ореста Яворського?.. Ніколи, якщо для них дороге їхнє життя!

Кожна собака в столиці добре знає дві речі: заборонено продавати будь який алкоголь усім студентам магічної Академії до третього курсу включно, якщо не хочуть відбудовувати за власний рахунок зруйноване місто, і нікому не дозволено чіпати жінок родини Яворських! Чому? Це вже інше питання…

Багато років тому, кілька поколінь поспіль Яворські втрачали своїх дружин після народження єдиного сина. Хтось помирав під час пологів, хтось - від хвороби, яка з’являлася нізвідки і не піддавалася лікуванню, а хтось, переляканий забобонами, покидав своїх новонароджених дітей напризволяще, розчиняючись у натовпі. По місту навіть ходили чутки про родинне прокляття! Хоч жодних підтверджень цьому так і не знайшли. Саме тому кожен чоловік із родини ретельно підбирав собі другу половинку і оберігав її, як зіницю ока, від будь-яких негараздів, навіть ціною власного життя!