9.

Повернувшись до будинку Яворського, Яринка хотіла було закритися в кімнаті та привести до ладу почуття, проте…

- Панно Ярино, - зустрів дівчину просто в дверях Адам, - добре, що ви так швидко повернулися! Я підібрав для вас вчителів і хотів би, аби ви обрали для себе підходящих.

Остовпіла! Яринка розуміла, що затягувати з її навчанням ніхто не буде, але й не думала, що Адам впорається настільки швидко. Та й його оце «вчителів» трохи лякало! Скільки ж коштуватиме пану Оресту її навчання?

- Адаме, я не впевнена… - зам’ялася, відвівши погляд. Не подобалося дівчині бути винною, адже не відомо, коли вдасться розрахуватися.

- Етикет, красномовство, письмо та лічба, а також я особисто підтягну вас по домоводству! – безапеляційно заявив чоловік, не відреагувавши на жалібний погляд молодої господині. – Пан Орест чітко поставив переді мною завдання. А я не звик виконувати накази в пів сили!

Нічого не вдієш, погодилася з усім.

Навчання розпочали того ж таки дня. І якщо письмо та лічба давалися дівчині легко, все ж п’ять класів сільської школи вона закінчила на відмінно, то все інше доводилося завчати просто на пам’ять. Особливо етикет! Де ж це бачено, щоб на столі перед тобою лежало аж п’ять виделок, і кожна з них для іншої страви! А ще ж є ножі, ложки, цілий стос тарілок та фужерів. Спробуй тут розібратися!

- Невже на можна подавати нові прибори разом зі стравою? – якось вигукнула учениця, коли пані Бельська вкотре зупинила екзаменацію.

- Якби все було так просто, тоді навіщо взагалі потрібен той етикет? – обурено вигукнула жінка. Жбурнувши серветку на стіл, вона стрімголов вилетіла з кімнати, полишивши Яринку саму.

Стомлена та розбита, наче після важкої хвороби, дівчина бездумно поглянула у вікно. На вулиці давно стемніло і от-от повинен був повернутися Орест. Уже третій день вони одружені та проживають від одним дахом, проте так жодного разу й не зустрілися. Чоловік завше прокидається на світанку, а повертається, коли дівчина замикалася в своїй кімнаті. Не те, щоб вона чогось боялася! Просто, здавалося, якщо менше траплятиметься йому на очі, він, можливо, забуде про її існування і не зажадає більшого…

От і зараз, навіть не повечерявши, адже після такого навчання шматок до горла не ліз, Яринка було зібралася повернутися до себе, коли на її шляху виник Яворський.

- Ти нічого не їла! – наче грім серед ясного неба, пролунав його голос, змушуючи дружину здригнутися всім тілом.

- Не голодна… - відвела погляд, не в змозі заглянути в моторошні чорні очі. Хоч насправді Орест жодного разу не нашкодив Яринці, вона страшенно боялася відчути себе зайвою.

- Тоді посидиш зі мною?

Тихе запитання, від якого повіяло смутком, змусило дівчину погодитися. Хто вона така, аби перечити своєму рятівнику?

- Я чув вашу суперечку… - продовжив Яворський, коли вони присіли і Адам вправно накрив на стіл. – Тобі не вдаються лише тонкощі етикету, чи й з іншими предметами також є якісь проблеми?

Наче невинна розмова, а серце дівчини з відчаєм гепнуло об грудну клітку. «Розсердиться! – роїлися в голові думки. – Розсердиться і прожене! Навіщо йому така недолуга дружина? Точно прожене!..»

- Мені важко даються науки, з якими я ніколи не мала справи, - відповіла, відчуваючи, як до горла підступає гіркота.

- Бути панянкою не так вже й складно! – хмикнув чоловік, не помічаючи, як блідне його співрозмовниця і як судомно її пальці стискають поділ простенької спідниці. – Головне гордовито себе нести і вдавати, що точно знаєш, що робиш! А прибори… просто використовуй їх із зовні до середини для кожної наступної страви, і не помилишся.

Мовчки кивнула. Сором залив бліде обличчя яскравим рум’янцем. Повчає, старається! А вона? Недолуга селючка, котра вирішила, що зможе влізти в чужу шкіру! Розсердилася! Сама себе не розуміючи, скочила на ноги. А що їй втрачати? І так нічого немає!

- А що, як я не відчуваю себе панянкою? – зірвалася, заледве стримуючи ридання. Не час плакати! Не час! – Що, як я звичайне гидке каченя, не здатне перетворитися в лебедя? Бо народжена від качки, росла, як качка, і качкою зостануся! Що, як мені ніколи не вдасться змінитися?..

Пекучий біль виїдав нутрощі. Хотілося, як в дитинстві, пригорнутися до материних грудей і тихо поплакати. Щоб тебе приголубили, пожаліли, пообіцяли, що завтра усе забудеться і життя обов’язково налагодиться… Та тепер вона одна! Одна у цілому світі. Тож і не варто сподіватися, що її хоч хтось пожаліє! Час звикати до самотності!..

Розправивши плечі, Яринка незвично присіла у легкому кніксені і пішла геть. Досить на сьогодні розчарувань!

***

Орест остовпів! Ні, він ще тоді, на сільській дорозі зрозумів, що в цій тихій, спокійній дівчині палає вогонь, проте не сподівався так швидко відчути його обпікаючі обійми.

- Так в чому проблема? – запитав сам себе, коли двері до їдальні зачинилися.

- Можливо, - подав голос Адам, про якого він уже й забув, - справа у вбранні? Пані Ярина щодня відвідує ринок разом із Марією. Можливо, її турбує власний зовнішній вигляд! Адже вона ніяк не схожа на тутешніх панянок…

Чоловік розуміюче хмикнув. Що ж, це його недоробок!