8.

Велика світла кімната, неймовірно гарна та дорого обставлена. Від розкоші, в якій прокинулася Яринка, аж очі розбігалися. Вчора вони приїхали надто пізно, тож гості не вдалося розгледіти нічого, проте сьогодні… Невже це справді все її? Невже вона тепер тут господиня?..

Раптом в двері постукали:

- Пані прокинулися? – поцікавилася Марія, невисока кругленька жінка з пишними формами. Сірі очі світилися добротою та цікавістю. Здається, те, що Орест одружився, стало не аби яким сюрпризом для всіх! – Як добре! Тоді я допоможу вам одягнутися і подам сніданок. Хутенько! Бо мені ще на ринок бігти, за продуктами до обіду. Я й так страшенно спізнююся…

- Не варто… - прошепотіла дівчина, шокована натиском. – Я сама зодягнуся… Мені не важко…

- Як це, не важко? – буркнула служниця, відкриваючи скрині. Від побаченого жінка аж рота роззявила! – А це що?

- Придане! – пискнула Яринка, похапцем зачиняючи важку ляду.

Раптом те, що в її селі здавалося розкішними дарами, тут перетворилося у недолуге шмаття. Дівчина хоч і не бачила світу, та дурною ніколи не була. Вона не могла не помітити, що в місті все інакше: і одяг, і меблі, і подушки вишиті ніхто на ліжках не тримає. А простирадла всі гладенькі, аж між пальців перетікають, не те, що її лляні! Соромно стало Яринці за придане своє, хоч не було чого соромитися…

- Ви йдіть, - лагідно підштовхнула тітку до дверей. – А я зараз зодягнуся і прийду. Допоможу на стіл накривати…

- Та що там накривати? – пихкала служниця, повертаючись до тями. – Стіл давно накрито. Лиш вас чекає!..

- От і добре! – життєрадісно всміхнулася господиня. – Через хвилину буду!

А як тільки за Марією зачинилися двері, дівчина аж на підлогу сповзла. Як же тепер бути? Що робити? Адже у неї зовсім немає грошей, щоб придбати нові речі, котрі б відповідали тутешній моді. Та врешті решт, одягнувши білу вишиту сорочку, нагрудник та святкову спідницю, спустилася вниз. У великій кімнаті за довгим столом  не було нікого. Снідати накрито лиш для неї.

- Пан Орест ще не прокинувся? – невпевнено запитала в Адама. Чоловік, прямий, наче палка, височів біля вільного стільця. Він буде з Яринкою снідати? Тоді чому ж прибори лише для одного?

- Ні! – вклонився чоловік, відсунувши для неї стілець. – Прошу!.. Пан Орест ще вдосвіта поїхав до Академії. Хочете щось йому передати?

- Ні! – вжахнулася. Не вистачало ще відривати свого рятівника від роботи! Вона й так все життя буде зобов’язаною Яворському. -  А ви?

Махнула на вільний стілець поруч.

- О! – здивувався Адам. – Дякую, проте я вже поснідав. Панно Ярино, у вас ще будуть якісь побажання? Бо я ще маю підібрати для вас вчителів…

- Так! – вигукнула поспіхом. – Можна мені разом з тіткою Марію, на ринок? Хочу поглянути, як тут… люди живуть…

Поки договорила, голос майже зник. Ну, чому вона така невдаха?

- Хм… Скажу, аби вона вас зачекала, - вклонившись, Адам швидко зник.

А вже за двадцять хвилин дівчина полишала будинок у супроводі служниці.

Місто гуло, наче вулик. Сотні незнайомих людей поспішали у своїх справах, навіть не вітаючись один з одним. Не те, що в їхньому селі. Там тебе кожна собака знає! Спробуй тільки повз проскочити і хоч раз «добридень» не гукнути! Та тебе ще місяць в церкві отець у проповіді згадувати буде. Де ж таке бачено?..

У Яринки аж щелепа відвисла. Стільки барв, стільки шуму! Мощеними вулицями гуляють панянки попід ручки з кавалерами, дорогою раз по раз то карета пронесеться, а то й верхи на конях гарцюють хвацькі гвардійці. Бляхи начищені, аж блищать, а вуса наче хто воском змастив!

- Пані, ви тільки не відходьте від мене, - бідкалася Марія, уважно слідкуючи за господинею. – Бо тут як загубитеся, то й тиждень шукатимуть!

Яринка лише кивала, та прислухалася до розмов. Зрозуміти щось було важко, адже вона й половини не тямила із тих пліток, що завзято обговорювали на ринку, але ж і цікаво! Та й сама дівчина викликала у людей не аби яку цікавість! Де ж це таке бачено, сільська дівка посеред столиці.

- Гей, Маріє! – гукнула з другого кінця ряду якась поважна пані, та ще й рукою махнула. – А  що це за дівиця поруч з тобою? Невже нову служку пан Яворський придбав? Хоч вільна?

- Не мели дурниць, хвиська язиката! – гаркнула тітка, аж руки в боки вперла. – Де ти тут служку побачила? То панна Ярина, молода дружина нашого пана Ореста!..

- Брешеш? – аж сахнулася жінка.

- Де там? – здерла носа вгору Марія, вихваляючи Яринку, ніби тої поруч взагалі не було. – Каже, як глянув на неї перший раз, так мову й відняло! Одразу ж до вінця повів, аби не вкрали! Он яке золото…

- Та ти що? – охала торговка, сплескуючи долонями. А в Яринки аж щоки маковим цвітом налилися. Адже не правда те все! Адже не кохає її Яворський! Знала б, що так буде, сиділа б вдома!..

- Ходімо вже! – гукнула служницю, що встигла вже й натовп кругом себе зібрати. – Пізно! Хіба не пора обід готувати?

- Ой! – схаменулася тітка, хапаючись за серце. А невдовзі вони зовсім полишили ринок. Яринка вперто мовчала, хоч жінка й заводила декілька раз розмову. Та тільки настрою у дівчини більше не було!