Епілог

Нарешті сьогодні я здавала останній іспит. Для цього кожні два місяці я приїжджала до університету, аби закінчити черговий семестр. Ми з Габріелем мали певну домовленість, і я її дотримувалася. Як і він, адже хлопець весь цей час терпляче чекав, поки я закінчу навчання та погоджуся стати його дружиною. Ці місяці були наповнені постійним навчанням, уроками та заняттями, і часом мені здавалося, що я вже встигла стати зовсім іншою людиною.

Окрім психології, мені довелося серйозно готуватися до ролі королеви. Я брала участь у лекціях з державного управління, дипломатії, етикету, історії та культурі Евани. Мені подобалося це почуття відповідальності та знання, що все, що я роблю зараз, стане в нагоді майбутньому моєму народові. Я відчувала себе на своєму місці, і це давало неймовірне відчуття власної значущості.

Тітка Мей переїхала сюди разом зі своєю родиною. Габріель подарував їм великий будинок неподалік від палацу, і я бачила, яка моя родина щаслива. Есмі, як і раніше, збиралася стати моєю фрейліною, а ще почала зустрічатися з Ентоні. Спочатку мені здавалося, що їй більше підійде Бей, але тепер я бачила, що помилялася. Есмі справді щаслива, і це тішило мене. Королівська родина прийняла мене як рідну, і я відчувала теплу підтримку кожного з них, особливо Жизель, яка стала для мене справжньою сестрою.

І ось, нарешті, останній іспит позаду. Я тримала в руках диплом і не могла приховати хвилювання. Навіщо він мені, адже я буду королевою? Проте це була моя дитяча мрія, і тепер вона здійснилася. І все завдяки Габріелю, його терпінню, підтримці та любові. Дивно, але я завершила навчання набагато швидше, ніж очікувала, і в той вечір я так і не побачила його за сніданком.

— А ви не бачили Габріеля? — нарешті запитала я, намагаючись приховати хвилювання.

— Ні, — просто відповіла Діана.

— Але я знаю, що він мав вирішити певні справи з літнім табором для дітей з притулку, — усміхнувся Міхаель. — У короля стільки обов’язків. Йому потрібна королева поруч, аби завжди бути підтримкою та допомогою.

— Ну тепер у Валері є диплом, а значить скоро вона нею стане, — вставила Жизель, і на мить замовкла, немов розуміла, що сказала щось зайве.

Я зрозуміла, що Габріель щось задумав, і вся його родина в курсі. Однак мені точно нічого не розкажуть. Та коли після сніданку Жизель потягнула мене на вулицю, я відчула передчуття. І ось там, посеред саду, стояв Габріель з величезним букетом. Його погляд був наповнений трепетом, а тіло — напругою очікування. Люди, які слідкували за кожним його кроком, залишалися осторонь, але я відчувала, що кожен рух короля важливий для цього моменту.

Він підійшов ближче та став на одне коліно. У повітрі висів аромат квітів, шелест листя та легкий вітерець, що додавав романтичності всій сцені. Навколо стояли мої близькі та Есмі, всі затамували подих, очікуючи на важливий момент.

— Леді Валері, — почула я, як тремтить його голос. — Кожному королю потрібна королева, яка завжди буде поруч із ним. І це щастя, що я зміг знайти ту, кого покохав усім серцем. Тепер я просто не уявляю свого життя без вас, королево мого серця.

Він витягнув коробочку, і я побачила обручку у вигляді корони — символічно і водночас велично. Моя душа стискалася від хвилювання, а серце билося так, ніби прагнуло вирватися з грудей.

— Леді Валері, — продовжив він. — Чи згідні ви стати моєю дружиною та королевою Евани?

Мить, коли я не знала, як реагувати, здалася нескінченною. Я знала, що це має відбутися сьогодні, але все одно здавалося нереальним. Він чекав весь цей час, аби зробити цей момент і втілити мою мрію.

— Так, — нарешті сказала я. — Я згідна.

Всі, хто спостерігав за нами, вибухнули оплесками. Жизель та Есмі обіймалися, сміялися та щиро раділи за нас. Тітка Мей, яка теж була поруч, посміхалася і щиро плакала від щастя. Мати Габріеля, Діана, міцно тримала мене за руку, а Міхаель, хоч і намагався виглядати стримано, не зміг приховати сліз радості.

— Ви справді щасливі разом, — промовила вона тихо, але я чула кожне слово.

— Так, — відповіла я, притискаючись до Габріеля. — І це найщасливіший день у моєму житті.

Габріель підвів мене, і ми стояли, тримаючи один одного, серед саду, що став свідком нашої радості. Я відчувала, як наше кохання, терпіння та довіра перетворилися на щось більше, ніж просто почуття. Це був початок нашого спільного життя, де ми будемо разом радіти, долати труднощі та підтримувати один одного у всьому.

— Тож, моя королево, — прошепотів Габріель. — Від сьогодні ти офіційно не тільки дипломована психологиня, але й королева мого серця. І я обіцяю, що зроблю все, аби ти завжди була щасливою.

— І я обіцяю бути поряд, — відповіла я, відчуваючи неймовірну легкість у серці. — Бо тепер ми разом… назавжди.

Світ, здається, на мить затих. Всі дрібниці зникли, залишилося лише відчуття абсолютного щастя, яке охоплювало нас і перетворювало звичайний день на подію, що назавжди залишиться у пам’яті. І коли ми вперше поцілувалися вже як заручені, світ навколо змінився, став яскравішим, добрішим та теплішим.

Після того, як я сказала “так”, ми повільно йшли садом до палацу. Люди навколо нас аплодували, деякі махали прапорцями, інші посміхалися і щиро раділи. Всередині палацу вже панувала святкова атмосфера — кімнати були прикрашені живими квітами, ліхтарями та золотими стрічками, що мерехтіли у світлі свічок.

— Ну що, моя королево, — тихо прошепотів Габріель. — Готова до святкування?

— Готова, — усміхнулася я, відчуваючи легке хвилювання. — Але трохи нервую…

— Не хвилюйся, — він ніжно стиснув мою руку. — Сьогодні все для тебе.

Ми увійшли до великої зали, де вже зібралися члени королівської родини, близькі друзі та почесні гості. І всі були справді раді за нас. Цього я точно не очікувала. Діана обійняла мене, шепнувши на вухо.

— Ти сьогодні виглядаєш неймовірно, - вона посміхнулась. – Я так щаслива за вас обох.

— Дякую, Діано, — відповіла я, відчуваючи теплий потік емоцій.