Глава 34. Габріель

Я сидів та чекав результату під кабінетом. Хоча Валері і була проти, адже я ж король, і моя присутність в університеті вже викликала бурхливу реакцію. Але ж всі і так знали, що вона стане моєю дружиною та майбутньою королевою, і я домовлявся про те, що вона буде кожні два місяці складати тут іспити за семестр, а я найняв їй вже найкращих викладачів. Так, вона не відчує смаку студентського життя, але Валері цього і не потрібно. Вона просто хотіла вчитися, і для неї це було найголовніше. Що ж, тут мені пощастило.                                                                                                                                                 

Але тепер я не міг перестати нервувати. А раптом вона зараз вирішить, що хоче навчатися у Франції? Я вже звик до її постійної присутності в моєму житті. Та і Валері потрібно готуватися до ролі королеви. Та хвилин через п'ятнадцять вона нарешті вийшла з кабінету ректора. Ніколи не думала, що я буду так сильно нервувати через щось.                                                                                                                         

- Ну що там? Який результат? - запитав я.                                                                                                      

- Ти зараз серйозно? - розсміялась Валері. - Габріель, ти все-таки король, мене не могли сюди не прийняти.                                                                                                                                                            

- Я за інше, ти все ще будеш навчатися дистанційно? - продовжив я. - Бо я вже домовився з викладачами.                                                                                                                                                   

- Ми ж домовилися, - Валері закотила очі.                                                                                                     

Я притягнув її в свої обійми та ніжно поцілував. Всі мої страхи розвіялися в один момент. Дивно, чому я хвилювався через таке. Мама мала рацію, коли ти кохаєш, то боїшся втратити ту, без якої не уявляєш життя. Але зараз все чудово, адже Валері почне навчання, а потім ми одружимося. Ще би рік тому я би ніколи не повірив, що моє життя може так сильно змінитися. Ні, королем би я все одно став, але завжди був впевнений, що не закохаюся. Та наше життя таке непередбачуване. Ця дівчина, яку я збив на машині тепер стала для мене всім.                                                                                                     

Ми вийшли з університету, прямуючи до палацу. Батьки вирішили влаштувати завтра велике свято на честь наших тепер вже справжніх заручин. Хоча весілля відбудеться лише через п'ятнадцять місяців, та вже потрібно починати готуватися. Як тільки ми увійшли до палацу, то побачили, що тут підготовка йде повним ходом. Мати керувала прикрашанням великої зали, де завтра все й пройде. Побачивши нас, вона одразу ж взяла Валері під руку.                                                                                                      

- Я так розумію все добре? - дівчина кивнула. - Ну і чудово. Нам якраз потрібно ще обрати тобі гарну сукню на завтра. Блакитну чи зелену?                                                                                                           

- Я навіть не знаю, - почала Валері.                                                                                                                

- Приміряй обидві, - посміхнувся я. - Але мамо, даси нам кілька хвилин? А потім ми займемося більш важливими справами.                                                                                                                                        

Та лише посміхнулась, але залишила нас. Вона завжди любила казати, що добре пам'ятала себе в нашому віці. І вони чи не кожен вільний час проводили разом, тому зараз мама нас прекрасно розуміла. Я ж притягнув Валері в свої обійми.                                                                                              

- Ти вже встиг засумувати? - розсміялась вона.                                                                                             

- Зараз моя мати займеться твоєю підготовкою, і ми явно не побачимося, - я посміхнувся.                     

- Невже сам король Габріель буде сумувати за мною? - вона підняла одну брову.                                     

- Дуже смішно, - відповів я.                                                                                                                               

Я ніжно поцілував дівчину, намагаючись вкласти в цей жест усі свої почуття. Я кохав цю дівчину, і вона стане не лише королевою Евани, а ще й моєю дружиною. Дивно, та я чекаю цього дня. Адже тоді все стане чудово. А зараз... Зараз ми просто щасливі...