Глава 33. Валері

Так було дивно повертатися в Евану. Я покинула її лише кілька місяців тому, однак знову опинилась в цій чудовій країні. Ніколи б не подумала, що зможу полишити рідну Францію. Однак в мене була причина. Я зараз їхала сюди разом з коханим, що збирався здійснити не лише мою мрію, а й подарувати дещо більше. І я цьому була неабияк рада. Так, доведеться й мені дечим пожертвувати, проте я стану щасливою.                                                                                                                                   

Але тепер повернення було інакшим. Габріель був королем, а вся країна знає правдиву історію. Я особисто бачила його пояснення журналістам. Після цього я і зрозуміла, що в нього справжні почуття до мене. І якщо в літаку було все більш менш нормально, однак коли ми майже опинилися на землі, я почала помітно нервувати. Габріель взяв за руку, намагаючись хоч якось підтримати, розуміючи, що для мене це важко.                                                                                                                                           

- Готова? - запитав він.                                                                                                                                     

- Цього разу не дуже, - посміхнулась я. - Це завжди буде так?                                                                     

- Ні, - розсміявся Габріель. - Коли ти станеш королевою, то це для тебе буде звичною справою. Ти спілкуватимешся з журналістами так саме легко, як і зараз зі мною. Можеш не хвилюватися за такі дрібниці.                                                                                                                                                             

- А їх я теж хотітиму спочатку придушити? - сказала я. - В нас саме так і було.                                         

- Так, але тепер все інакше.                                                                                                                             

Хлопець потягнувся до мене та поцілував, а я здається ніколи не звикну до цього. І мені завжди буде мало, адже Габріель став сенсом мого життя. Більше року тому я була простою дівчиною, сиротою, що мала мрія. Хіба могла я уявити, що коли буду на цьому місці? Ні, такого не було навіть в найсміливіших мріях.                                                                                                                                        

- Кожна дівчинка мріє стати принцесою, а я ж нею так і не буду, - сказала я, аби хоч трохи відволіктись. - Несправедливо.                                                                                                                                                

- Ти перейдеш одразу на інший етап, - ми якраз остаточно приземлились. - Ну що, ось ми і починаємо нове життя.                                                                                                                                                        

Але від цього мені легше не стало. Габріель взяв мене за руку та повів до виходу. Я подумки збиралась з силами, адже мене може ненавидіти народ. В свій час хлопець заявив, що готовий відмовитися від корони, аби лише бути зі мною. Та коли ми вийшли на вулицю, мене зустріли радісні крики. Я навіть бачила дівчину, на футболці якої написано: "Слава королеві Валері". Це так приємно, значить народ мене справді підтримував. Хоча завжди знайдуться ті, хто мене ненавидітимуть. Таке життя.                                                                                                                                                                

Габріель гідно тримався та обережно відповідав на усі питання журналістів. Навіть я сказала кілька слів. Яке ж було полегшення, що вони всі раді, що я одного дня стану їх королевою. З кожним новим питанням я вже більш спокійно себе почувала. Все ж вони залишили нас в спокої і ми попрямували до машини, з якої ж одразу вибігла Жизель. Дівчинка міцно обійняла мене, і я справді зраділа, що вона тут.                                                                                                                                                                      

- Валері, я так сильно скучила за тобою, - посміхнулась вона. - Без тебе в палаці занадто тихо та сумно.                                                                                                                                                                 

- Я теж скучила, - відповіла я.                                                                                                                           

- А я тебе значить не влаштовую? Ти розбила мені серце, Жизель, - Есмі теж обійняла мене. - Нарешті ти повернулась.                                                                                                                                                  

Я скучила за подругою, однак тоді саме я наполягала на тому, аби вона залишилась тут разом з Ентоні. Тим паче її батьки були задоволені, що вона нарешті взялася за голову. Але чомусь Есмі залишалася працювати при дворі. Ніби Габріель з самого початку планував, що я повернуся до нього. Ну що ж, так навіть краще. Тепер вона справді стане моєю фрейліною. Поки що мене лякала думка, що одного разу таки це станеться, однак я не збиралась думати про це. Потрібно насолоджуватися тим, що маю.                                                                                                                                                      

- Так, ну досить вже, - сказала Жизель. - Тут занадто багато зайвих вух, а батьки чекають на нас вдома.                                                                                                                                                               

- Мама навряд чи це колись скаже, але вона дуже сильно сумувала за тобою, - посміхнувся Габріель. - Без тебе тут не так.