Глава 32. Габріель

Я був здивований, почувши відповідь Валері. Тобто вона не хоче виходити за мене заміж? І це тут, перед багатьма людьми? Що ж, це було не дуже приємно, але я визнаю, що заслуговую на таке. Я зробив боляче дівчині, і може вона вирішила мені помститися таким чином. Було не дуже приємно, хоча так і краще. Я ж не мав все отримувати, хоча я і король Евани. Я вже хотів йти, адже відповідь я почув, та Валері мене зупинила.                                                                                                                      

- Ні, Габріель, я не відмовляю, - швидко промовила дівчина. - Це моя відповідь поки що. Я кохаю тебе, справді, - вона озирнулась по боках. - Ми можемо поговорити в іншому місці? Де не буде стільки зайвих вух?                                                                                                                                                        

Я лише кивнув, і ми попрямували до кімнати дівчини. Я знав, що її родичам неабияк хотілося почути всю розмову, і вони обов'язково будуть підслуховувати, та все ж хотілося почути причину її відмови. Кімната Валері виявилась доволі милою. Я ніколи не був в Сен-Дені, адже це лише передмістя Парижу і мені точно не було до цього. Однак ця місцевість так нагадувала мені мою улюблену Евану. Зараз, до початку навчального року, дівчина вирішила побути в Мей та її родини. Однак зараз мене більше хвилювала відповідь Валері, і я вже почав хвилюватися. Не дуже хотілося думати про найгірше.                                                                                                                                                            

- Ти розкажеш в чому справа? - запитав я, коли ми присіли на ліжку. - Бо, якщо чесно, я вже починаю думати про найгірше.                                                                                                                                       

- Габріель, я справді здивована, що ти приїхав до мене, - тихо сказала Валері. - Я не очікувала, що сам король Евани відвідає Сен-Дені. До того ж ще й для того, аби зробити мені пропозицію. І цього разу справжню.                                                                                                                                                          

- Але завжди є але, - посміхнувся я. - Напевно просто ти не маєш справжніх почуттів до мене. Я зрозумію.                                                                                                                                                             

 Але я не встиг продовжити, адже Валері притягнула мене до себе ближче та поцілувала. Ніжно, але в той же час пристрасно. Як сильно я сумував за нею. Навіть не уявляю як би жив далі без цієї дівчини. Я не пам'ятаю, як це було раніше. І якби ми тоді не збили її на машині, то не відомо, що було би з моїм життям далі. Я справді кохаю цю дівчину та думаю про неї стільки часу. А можливо я вчиняю як егоїст, намагаючись прив'язати її до себе.                                                                                                                

За мить ми відірвалися одне від одного, важко дихаючи. Я би міг провести тут з Валері все життя. Напевно ось що таке справжні почуття, і я розумію своїх батьків. Однак я ж король, я не маю забувати про свої обов'язки. Та саме це я зараз і роблю.                                                                                              

- А тепер послухай мене, - тихо сказала дівчина. - Я справді хочу стати твоєю дружиною, хоча мене і лякає перспектива того, що я маю стати королевою. Та тут справа в іншому, і будь ласка, зрозумій мене правильно, - Валері взяла мене за руку. - Після смерті моїх батьків я рідко робила те, що по-справжньому хотіла. І нарешті в мене є така можливість. Я завжди мріяла навчатися. І тут справа не в тому, що я хотіла стати психологом. Просто це своєрідний зв'язок з моїми батьками, розумієш? Тому я стану твоє дружиною, однак після навчання.                                                                                                  

- Тобто ти пропонуєш мені зачекати п'ять років? - не зрозумів я. - До того ж доки ти будеш тут, у Франції?                                                                                                                                                              

- Не обов'язково, я можу навчатися у Евані та жити десь неподалік від тебе, - посміхнулась дівчина. - Все дуже просто.                                                                                                                                               

- Краще ти житимеш в палаці, - відповів я. - Але цілих п'ять років. Це занадто довго.                              

Навіть не думав, що буду мріяти якомога скорше одружитися. Але і справді я не витримаю п'ять років. Але я маю враховувати бажання Валері, а не думати лише про себе. Однак дівчина сказала, що вона справді хоче одружитися зі мною. Значить можна придумати якийсь інший варіант. Я ж все-таки король, і маю зв'язки. І за мить рішення таки прийшло до мене в голову. І це ж було так просто, але я навіть і не задумувався.                                                                                                                                   

- А ти хочеш навчатися саме п'ять років? - запитав я. - І ходити до університету?                                      

- Та ні, не обов'язково, - розгублено відповіла Валері. - А що таке?                                                              

- Просто є в мене ідея. Наприклад я знайду для тебе найкращих репетиторів, або саме викладачів, які займатимуться з тобою. І раз в два місяці ти складатимеш іспити, - посміхнувся я. - Таким чином вже через півтора роки ти зможеш отримати диплом, - я не відпускав її руку. - Тільки не подумай, я не намагаюся прив'язати тебе чи диктувати як жити. Просто ти справді потрібна мені, і я хочу бути з тобою.