Глава 31. Валері

Життя йшло своїм шляхом. Я бачила, що Габріель не так вже й часто з'являвся на людях, лише коли це було необхідно. І мені хотілося би вірити, що він справді думає про мене і тому так себе поводити. Але ж він знайти саме ту дівчину, яка подарує йому щастя, і саме з нею проводить багато часу. Та краще про це взагалі не думати. Зовсім скоро я можу почати навчання в одному з найкращих університетів Франції. Але ж це саме те, про що я так довго мріяла. Всі мрії збулися, але чому я досі не щаслива? А все тому, що в моєму житті не вистачає одного принца. Ще би рік тому я би розсміялась, якби мені хтось про це розказав. А тепер...                                                                                                     

Якби він тоді мене не збив машиною, то все склалося би інакше. Можливо ми би навіть ніколи не зустрілися, а кожен пішов своїм шляхом. Так, треба брати себе в руки, адже життя не стоїть на місці, і я маю забути його та рухатися далі. Але вже занадто пізно, я встигла закохатися в нього по-справжньому.                                                                                                                                                     

Я швидко привела себе до ладу та спустилась вниз, де на мене вже чекала майже вся родина. Навіть Віктор приїхав додому на канікули, правда ненадовго. У Парижі на нього чекала дівчина та робота, але зараз він тут. Що мене неабияк здивувало. Коли я увійшла, вони всі якось дивно на мене подивилися. І це мене вже починало лякати.                                                                                                                         

- Що таке? - не зрозуміла я.                                                                                                                              

- Все добре, - посміхнулась Мей. - В нас сюрприз для тебе.                                                                         

За мить до кімнати увійшов Джеймс та Ейвері, що тримала їх малюка на руках. Я одразу ж кинулась їх обіймати. Маленький Роман уважно роздивлявся мене. Він ще був таким маленьким. Останній раз я бачила його там, у Евані. І вони були для мене ніби нагадуванням того, що там сталося. Того місця, де залишилося моє серце.                                                                                                                                     

- Не те, щоб я не була вам рада, але чого ви приїхали? - посміхнулась я.                                                   

- Просто в гості та провідати родину, - якось невпевнено сказав Джеймс, подивившись на свою дружину. - Давайте ми зараз вкладемо Романа спати, а потім всі разом зберемося та поговоримо? - тітка кивнула. - Валері пішли, допоможеш мені.                                                                                             

Я не розуміла чому він покликав саме мене, але я взяла одну валізу та допомогла її підняти в їх кімнату. Там одразу Ейвері зайнялась сином, а я ж лише спостерігала за цим. Він був таким щасливим зі своєї родиною. Так дивно, він знайшов своє щастя в іншій країні. Просто поїхавши на практику від університету, він зустрів ту дівчину, від якої більше не зміг поїхати. І в цьому ми з ним відрізнялися. Коли я зустріла того, з ким би хотіла прожити все своє життя, то просто поїхала. А він же мене відпустив.                                                                                                                                                            

- Так, я розумію, що вам потрібна була допомога, але чому ви покликали саме мене? - прямо запитала я, коли малий заснув.                                                                                                                                         

- Валері, - м'яко почала Ейвері. - Габріель страждає без тебе, і ти так само. Вже навіть в новинах говорять, що наш король став божевільним. Він весь час сидить в себе на балконі та дивиться на твій портрет.                                                                                                                                                              

На той портрет, який він намалював для мене. На мить моє серце завмерло. Есмі розповідала мені, що на Габріеля зараз боляче дивитися, адже він став ніби тінь себе колишнього. Але я боялась в це повірити. Невже йому так само погано без нього, як і мені? Але зараз я це чую ще від двох людей. Чи справді це так?                                                                                                                                                   

- Валері, послухай мене, - сказав Джеймс. - Ти моя сестра, і я бажаю тобі тільки найкращого. І хоча цей хлопець король країни, в якій я живу, та він мені не подобається. Особливо тим, що через нього ти постійно плачеш. Але ви кохаєте одне одного, і це одразу помітно. Жоден з вас не буде щасливим без іншого. Повір, я точно знаю про що говориш.                                                                                                  

- А хіба можна покинути все заради того, кого кохаєш? - запитала я.                                                           

- А це потрібно? - посміхнулась Ейвері. - Завжди можна знайти те, що влаштує вас обох. Але без нього тебе більше нічого не радуватиме.                                                                                                                   

Вона взяла за руку свого чоловіка та мило йому посміхнулась. Так, в них теж були певні випробування, але ж вони впоралися з ними. І тепер щасливі. Але що мені робити? Прямо зараз купити квиток до Евани та полетіти до Габріеля? Від роздумів мене відволік крик тітки Мей. Вона кликала мене вниз. Навіть Роман прокинувся. Ейвері взяла його на руки, і ми разом попрямували вниз. На обличчі брата та його дружини була якась дивна посмішка. Ніби вони точно знали, що зараз на мене щось очікуватиме.