Глава 26. Валері

Останнім часом я так звикла до сюрпризів Габріеля. Навіть не уявляю як раніше я жила взагалі без цього. Ось якби він тоді не збив мене та не запропонував цю авантюру, то я навіть не знаю як би все сталося. Він би знайшов іншу дівчину, а я продовжувала працювати в ресторані. Таки би назбирала на навчання та стала психологом. Хоча це на мене ще чекає попереду. Ми ж навіть не говорили про те, що буде далі. А вісім місяців скоро закінчиться, і я повернусь до Парижу, а Габріель стане дуже хорошим королем.                                                                                                                                              

Але я не хочу зараз думати про це. Я маю насолоджуватися кожним моментом. Особливо тепер, коли в палаці знову чути сміх. Королівська родина стала проводити більше часу разом, і кілька разів до нас приїжджала Мей. Також завітали брат з родиною, і ми цілих два дні провели на узбережжі. Це так чудово, що я навіть не знаю як тепер забути це все та рухатися далі. А найголовніше - я по-справжньому закохалася в Габріеля. Однак я не впевнена, що це взаємно. Скоріше за все він просто має якусь симпатію.                                                                                                                                            

Ні, не варто зараз про це. В нас ще є час, і не треба поспішати. Саме з такими думками я сиділа перед дзеркалом одного ранку. Я зовсім не змінилась, лише очі стали щасливими. А ще ось ці всі сукні, які я змушена одягати. Зараз я знаходжуся в статусі нареченої принца та майбутньої королеви, і маю відповідати. Ось і сьогодні ми змушені бути присутніми на святі одного з лордів. Знову ці натягнуті посмішки та ввічливі розмови. Як же все набридло. Я би це змінила, якби справді стала королевою Евани. Я по-справжньому закохалась в цю країну і навіть почала вважати її своїм домом. Сумно буде прощатися.                                                                                                                                                         

- Леді Валері, час збиратися, - повідомила мене помічниця.                                                                         

Цього разу це була світло-блакитна сукня трохи нижче колін, що вигідно підкреслювало моє тіло, але не занадто відверто. За цей час я встигла ще більше схуднути, і тепер подобалась собі. Рукава були ніби крильцями, і саме так як я любила. Тому я з радістю одягнула цю сукню. Волосся з одного боку було прикрашене заколкою із сапфірами, а на шиї було шикарне кольє з діамантами. Білі туфлі на підборах завершили образ. Що ж, і справді схожа на майбутню королеву. Але не варто сильно звикати до цього.                                                                                                                                                              

Ще раз глянувши на себе в дзеркало, я впевнилась, що виглядає ідеально. Саме так, як мене вчила Діана. Ну що ж, доведеться знову йти і грати роль. Коли я спустилась донизу, то на мене вже очікував Габріель. Як завжди ідеальний, вдягнений в темно-сірий костюм, однак він відмовився від краватки. Я знаю, що він їх ненавидить, але зараз було необхідно. Тому він тримав її в руках. Але побачивши мене, хлопець посміхнувся.                                                                                                                                         

- Як завжди прекрасна, - він мене поцілував у щоку. - Знаєш, а з тебе вийшла просто ідеальна принцеса.                                                                                                                                                             

- Зізнайся, ти ж не очікував такого від мене, - я посміхнулась. - Давай допоможу з краваткою, бо лорд Емброуз засмутиться.                                                                                                                                         

- Коли це ти навчилась? - здивувався Габріель.                                                                                               

- Твоя мати мені розказала багато цікавого, - відповіла я. - А тепер просто дай мені все зробити правильно.                                                                                                                                                          

Я обережно взяла краватку з його рук та потягнулась до Габріеля, аби все зробити так, як мене вчили. Доторкатися до нього було так дивно. Ніби сотні маленьких розрядів пройшли крізь мої руки. Він був так близько, і завдяки підборам йому навіть не довелося сильно нахилятися. Це здавалося таким буденним. Можливо якби я і справді була його дівчиною, то це стало би нормальною традицією. Однак це зовсім не так. Він знайде іншу, що буде кожного дня турбуватися про його зовнішній вигляд. А мене забуде.                                                                                                                                                                 

Я не могла відвести від нього погляд. Він так дивився, ніби я найдорожче, що в нього є. І можливо це так і було. Хоча краще зараз не налаштовувати себе на це. Адже потім буде занадто боляче їхати. Я вже занадто сильно прив'язалась до цієї родини, і тепер уявлення не маю що буде далі. І він побачив цей сум в моїх очах.                                                                                                                                            

- Валері, ти в порядку? - запитав він.                                                                                                                

- Так, - я похитала головою. - Все чудово. Пішли, а то ми запізнимося.                                                        

- Майбутній король не може запізнитися, - розсміявся Габріель. - Це всі інші приходять раніше. Але поспішати варто.