Глава 23. Валері

Здається я справді починаю щось відчувати до Габріеля. Це так дивно, він мені здавався зарозумілим принцом, що думає лише про себе. Однак він вміє співчувати та думати про інших. Він турбується про власну родину, про кожного мешканця своєї країни і навіть про мене. З того часу як хлопець дізнався, що мої батьки померли, він робить все, аби я ніколи не відчувала себе покинутою. І з одного боку це справді було чудово, а з іншого ні. Адже одного дня мені доведеться поїхати, а я починаю відчувати щось справжнє до Габріеля.                                                                                                                             

Однак останнім часом я була досить сумна. Я скучила за Мей та іншими членами моєї родини. Але вони не могли зараз приїхати, як і я до них. Та й Джеймс з Ейвері зараз весь час проводять з малюком, який не так давно народився. Я вже встигла з'їздити до них та побачити племінника. Маленький Роман такий чудовий, та й уся родина раділа його появі. Есмі ж більше часу проводила з Ентоні. Здається у них скоро з'являться стосунки. І я могла лише порадіти за подругу. Вона ж заради мене поїхала в Евану, то нехай буде щаслива.                                                                                                                         

Габріель помічав, що зі мною щось не так і намагався підтримати. Але я справді відчувала, що це все занадто важко для мене. І сьогодні я навіть не хотіла нікуди їхати. Мені просто би краще полежати в ліжечку та поїсти морозиво. Потім я би подивилась якийсь цікавий романтичний фільм, а може би й поплакала. Але всі мої плани перервав Габріель. Він прийшов провідати мене, адже я повідомила, що не дуже себе почуваю, а тому мені зробили певний вихідний від всіх занять. Навіть Діана побажала швидкого одужання.                                                                                                                                            

- Значить захворіла, - Габріель посміхнувся, побачивши морозиво в моїх руках.                                         

Так, я таки зробила саме так, як хотіла. Есмі принесла мені ціле відерко мого улюбленого бананового. Ну а що, до мене ж не заходять без мого дозволу. Але я хотіла просто відпочити від всього. Хлопець підійшов та присів поруч, з посмішкою спостерігаючи за мною. Ну так, уявляю як я виглядаю з боку. Волосся, що заплетене в пучок, розтягнутий світшот та домашні штани. Так, точно не схожа на принцесу.                                                                                                                                                             

- Що? - не зрозуміла я.                                                                                                                                       

- Ти вирішила просто влаштувати собі вихідний? - запитав Габріель.                                                           

- Так, - сказала я, беручи ще морозиво. - І маю на це повне право. Ось ці всі королівські правила та обов'язки не для мене. В мене вже мозок кипить, - я зручніше вмостилась в ліжку. - А ти навіщо прийшов?                                                                                                                                                             

- Я хвилювався за тебе, - посміхнувся він. - Пригостиш морозивом?                                                           

Я лише кивнула. Тоді він обійшов ліжко та вмостився з іншого боку, беручи мою ложку. Це якось так дивно, він навіть не соромився цього. Хоча це ж зовсім не за правилами. Судячи з усього, йому сподобалося морозиво. Однак він не зводив погляду з мене. Ніби намагався щось роздивитися, і це напружувало.                                                                                                                                                     

- На мені ж нічого не написано, - відповіла я. - Навіщо так роздивляєшся?                                                 

- Ти стала дуже роздратованою, - посміхнувся Габріель. - Таке відчуття, ніби ти зовсім не хочеш тут знаходитися.                                                                                                                                                       

- Та я втомилась, - видихнула я. - Габріель, ти народився та виріс в цьому світі. Етикет, танці, бали та прийоми. Це якось занадто. Нормальні люди так не живуть. І в Парижі я була офіціанткою, аж ніяк не принцесою, - я на мить замислилась. - Я бачила деякі новини. В мені немає нічого особливого, вони ж кажуть про це. Яка з мене принцеса. І хоча ми обидва знаємо, що я тут лише тимчасово, але все одно образливо.                                                                                                                                                           

Він обережно потягнувся та прибрав пасмо мого волосся, яке вибилося з пучка. Він з такою ніжністю робив це, що я на мить затремтіла. Що ж зі мною робить цей хлопець? Мені навіть страшно ставало від всіх цих почуттів.                                                                                                                                         

- Валері, ти дуже особлива дівчина, - він м'яко посміхнувся. - Повір, не варто слухати тих, хто тобі просто заздрить.                                                                                                                                               

- Сумніваюсь, - буркнула я.                                                                                                                               

- Добре, я тобі доведу, - він встав та протягнув мені руку. - Пішли, я дещо покажу тобі. Тоді ти все зрозумієш.                                                                                                                                                           

Я вагалась чи варто взагалі це зробити. Але Габріель явно не бажав мені чогось поганого. Тому я встала та прийняла його руку. Сподіваюсь, що я нормально вдягнена для того, аби кудись піти з ним. Але, як виявилося, то ми навіть не збиралися виходити звідси. Ми підійшли до балкону. Дивно, я майже не знаходилась тут, особливо не йшла на частину, де була кімната Габріеля. Тут стояв його мольберт, але він був пустим.