Глава 21. Валері

Жизель так сильно сподобалося на ковзанці, що я пообіцяла їй сходити туди ще раз. Виявилося, що вони зовсім не вміють кататися, і мені довелося їх вчити. Дивно, мені завжди здавалося, що королівська родина має бути щасливою, в них стільки вільного часу і вони проводять його всі разом. Але це виявилося зовсім не так. Саме тому Жизель і бунтує, адже їй дуже самотньо. Дівчинці шістнадцять, а в неї немає ні подруг, ні розваг. Тут будь-хто завиє, а вона ще й не погано тримається. Тому коли Габріель був знову зайнятий своїми справами, я взяла Есмі та потягнула її в бік кімнати принцеси. Не одразу, та вона відкрила.                                                                                                           

- Валері? - здивувалась вона. - А що ви тут робите?                                                                                     

- Познайомся, це моя подруга Есмі, - посміхнулась я. - Ми тут подумали, давай влаштуємо вечір для дівчат.                                                                                                                                                                

- Це що таке? - не зрозуміла дівчина.                                                                                                             

- Ти серйозно? Це найкраще, що може бути, - Есмі закотила очі. - Треба лише обрати місце. Думаю, твоя кімната для цього не підходить. Тому збирайся, і за пів години ми тебе чекаємо у Валері.               

- Домовились, - посміхнулась Жизель.                                                                                                          

Мені вже стало цікаво, що Есмі вигадала. Вона зупинила в коридорі Ентоні і повідомила мені, що вони самі все підготовлять. Хоча я і намагалася хоч чимось допомогти, та вона сказала, що впорається і без мене. Значить мені треба придумати, чим зайнятися цю годину. Можливо варто перевірити як там Габріель? Хоча наші стосунки і були фіктивні, та в компанії цього хлопця було не так вже й погано. Ні, все ж це не так історія, де Попелюшка закохується у принца. Але ж не обов'язково нам бути з ним ворогами.                                                                                                                                                           

Ноги самі мене привели до кабінету, де був Габріель. Він якраз намагався розібратися з якимись паперами, коли я увійшла. Він уважно подивився на мене, ніби намагаючись зрозуміти, що я тут роблю.                                                                                                                                                              

- Що робиш? - обережно дізналась я.                                                                                                             

- Намагаюся розібратися з патентами на винаходи, - відповів Габріель. - Але це займає багато часу та сил.                                                                                                                                                                      

- Тобі потрібно відпочити, - я присіла поруч. - Наприклад ми можемо знову всі кудись разом сходити. Якщо ти хочеш.                                                                                                                                                 

- Я не проти, але чи знайду час, - він втомлено потер перенісся.                                                                

- Тоді в мене є спосіб, - посміхнулась я, зайшовши ззаду. - Розслабся, тобі має сподобатися.                 

- Я вже починаю боятися, - сказав хлопець.                                                                                                   

Але я обережно поклала руки йому на спину та почала робити масаж. Колись я вчилась, аби порадувати свого колишнього хлопця. І зараз це знадобилося. Поступово я відчула, як хлопець почав розслаблятися. Від задоволення він навіть закрив очі. Йому сподобалося. І я би могла так провести ще кілька годин, але я вже мала бігти до дівчат.                                                                                                   

- І на цьому все? - засмутився він.                                                                                                                    

- Колись продовжимо, - розсміялась я. - А зараз ти трохи розслабився, і можеш спокійно працювати. А я ще маю справи.                                                                                                                                             

- Які? - поцікавився він.                                                                                                                                      

- Робимо твоїй сестрі справжнє життя, - посміхнулась я.                                                                               

Після цих слів я вийшла з кабінету та попрямувала до своєї кімнати. Якась посмішка не сходила з мого обличчя. Я допомогла Габріелю розслабитися, і йому сподобався мій масаж. Не знаю чому я вирішила це зробити. Мені просто хотілося, а далі я вже навіть не думала. Це починає мене по трохи лякати. Я сподіваюся, що ця гра справді не переросте у щось більше. Габріель то точно не почне нічого до мене відчувати, як і я до нього.                                                                                                                                 

Саме з такими думками я підійшла до кімнати. Есмі та Жизель вже були в середині. Тут було багато всяких різних смаколиків, а ще молочні коктейлі. Зазвичай подруга притягує вино, однак принцесі лише шістнадцять, тому їй алкоголь не можна.                                                                                                       

- Валері, а ми тебе чекаємо, - посміхнулась Есмі. - Ти де так довго пропадала? Я вже боялась, що ти заблукала.