Глава 19. Валері

- Валері, в якому році була заснована Королівська бібліотека?                                                                   

Однак ця дата зовсім вилетіла в мене з голови. Пройшло три тижні з моменту мого приїзду в Евану, і тепер мене активно готували до ролі майбутньої королеви. І маю визнати, що деякі уроки мені по-справжньому подобалися. Особливо ті, де я могла займатися творчістю. Мені це подобалося. Однак історія мені абсолютно не давалася.                                                                                                            

- В тисяча дев'ятсот тринадцятому, - відповіла я.                                                                                        

- В тисяча вісімсот вісімдесят дев'ятому, - поправив мене мій вчитель Бертрам. - Леді Валері,  одного дня ви почнете правити Еваною, і маєте знати всі ці речі. Її Величності Діана не просто далися всі ці знання.                                                                                                                                                           

Я вже знала, що в свій час король обрав дівчину з простого народу, яка підкорила його серце. Їм щастя далося не просто, адже його батько був проти такого союзу. Лише коли народилися діти, той нарешті заспокоївся. Саме тому вони ще відносно добре до мене поставилися. Але і ці люди прекрасно знали як це не просто. А мені тут сидіти ще цілих пів години. Насправді я майже не бачилась ні з Габріелем, ні з кимось з його родини. Есмі вчилась бути моєю помічницею, хоча це й не знадобиться. Але раптом що. Ми чи не щодня говорили з Мей, а ще навіть зустрілися з Джеймсом та його родиною. Вони були неабияк здивовані.                                                                                                                                          

Коли Бертрам вже збирався розповідати мені про повстання, двері відчинилися. І за мить до кімнати увійшов Габріель. Чоловік одразу ж підскочив на ноги та вклонився йому. А я ж ще досі не звикла до всього цього.                                                                                                                                                    

- Ваше Високосте, ви вирішили подивитися як йде підготовка Леді Валері? - запитав він. - Маю запевнити, що все просто чудово.                                                                                                                 

- Я вірю тобі, Бертрам, - він йому посміхнувся. - Але сьогодні я маю забрати свою наречену раніше, адже ми маємо певні плани.                                                                                                                         

- Звичайно, як забажаєте, - чоловік знову вклонився.                                                                                     

Габріель протягнув мені руку, яку я з радістю прийняла. І я навіть не уявляю, що на мене чекатиме, адже цей хлопець міг придумати що завгодно. Можна було би подумати, що він хоче мене позбутися, але йому це точно не вигідно. Тому я спокійно пішла за ним геть з палацу. Ми пройшли повз гараж з машинами, а значить підемо пішки. Однак я помилилася. Ми підійшли до шикарного мотоциклу. Я не дуже розбиралася в них, але це мені сподобався. Чорний, блискучий, так і хочеться проїхатися на ньому.                                                                                                                                                                 

- Це твій? - запитала я.                                                                                                                                    

- Звичайно, - посміхнувся він. - Батько подарував на вісімнадцятиріччя. Я міг обрати що завгодно, адже він дав мені свободу.                                                                                                                               

- І ти обрав мотоцикл? - здивувалась я.                                                                                                         

- Для мене це символ свободи. Свободи, яку я ніколи не зможу отримати, - хлопець протягнув мені шолом. - Ну що вдягай, і поїхали. Покажу тобі Ліс. Ти ж точно тут ніколи не була. Чи ти колись подорожувала Еваною?                                                                                                                                   

- Ні, я ніколи не виїжджала за межі рідної Франції, - відповіла я, одягаючи шолом. - Якось все було не до того.                                                                                                                                                               

Він допоміг мені сісти на місце позаду нього, а потім я обвила своїми руками хлопця. Він був таким теплим, що мені одразу стало якось ніяково. Але ж це мій наречений, а значить нічого поганого в цьому не було. Не встигла я звикнути до того, що Габріель так близько, як мотор заревів та рвонув з місця. Від страху я навіть заплющила очі, але потім розслабилась. Вітер свистів у вухах, а ще ейфорія та відчуття свободи. Врешті я змогла роздивитися все навколо. Тут були старовинні будиночки, однак зустрічалися й нові будівлі. Я навіть бачила кілька хмарочосів. Дивно, в цій країні сусідами є старовина та нові технології.                                                                                                                                               

Габріель почав для мене екскурсію. Він з таким захопленням розповідав про всі місця, які ми відвідували, що я розуміла важливу річ - цей хлопець обожнює свою країну. Він буде хорошим королем, адже справді піклується про Евану. Кожній людині, яку ми зустрічали і вона віталась з нами, Габріель відповідав, мило посміхаючись. І все було так просто й невимушено. Деякі навіть впізнавали мене. Але я досить швидко втомилась від цього. Я не звикла до такої уваги. Але Габріель забіг в якусь кав'ярню, повернувшись з пакетом.