Глава 17. Валері

- Валері, досі не можу повірити, що ти мені нічого не розповіла, - ображено сказала тітка, коли ми зв'язалися через відео дзвінок. - Ти збираєшся вийти заміж за принца Евани, це ж посивіти можна. Я коли новини почула, то мало за серце не схопилась. Зате Олівія тепер носиться по дому з радісними криками, що її бажання збулося і її сестра скоро стане принцесою. Ти не могла нам якось раніше це повідомити?                                                                                                                                                  

- Ну вибач, - винувато сказала я. - Просто я не була впевнена, що в нього до мене такі сильні почуття. Сама ж розумієш, він кронпринц, а я проста дівчина. Мені до останнього здавалося, що це якийсь сон. Але зараз я тут.                                                                                                                                                 

- Ти хоч його кохаєш? - серйозно запитала Мей. - Валері, зрозумій мене правильно, я просто хочу, аби ти була щасливою. І якщо він саме той, хто подарує тобі це, то я буду спокійна. Ти ж знаєш, я бажаю тобі найкращого.                                                                                                                                                

- Поруч з Габріелем я справді відчуваю себе неймовірно, - відповіла я. - Не хвилюйся, Мей, зі мною все буде добре.                                                                                                                                             

- Ще би, - фиркнула тітка. - З твоїм характером ти витримаєш будь-які палацові інтриги. Це в тебе від мами.                                                                                                                                                                 

Ми ще деякий час поговорили з Мей, але скоро мені потрібно буде готуватися до того урочистого прийому, де ми вперше з'явимося як пара. Я  не хотіла брехати їй, адже ця людина мене виховала. та й правди розповісти не могла. Нічого, згодом я це обов'язково зроблю. А зараз вона просто порадіє за мене. Хоча все ж і так буде чудово, адже я нарешті зможу навчатися. Моя мрія таки здійсниться найближчим часом.                                                                                                                                        

За кілька хвилин в мою кімнату увійшла Есмі, а за нею й королева. Доки подруга допомагала мені зібратися, адже я довіряла лише їй. Вона вміла робити чудові зачіски та макіяж, і навіть Діана залишалась задоволеною. Жінка ж була вдягнена в довгу смарагдову сукню, а на голові вона мала якусь химерну зачіску. Образ завершували підбори та рукавички темно-зеленого кольору. Як завжди прекрасна.                                                                                                                                                         

- Запам'ятай, лорду Карверу виповнюється шістдесят років, - інструктувала мене королева. - Ти будеш вперше представлена як наречена кронпринца, а значить майбутня королева Евани. Саме з такого боку тебе всі оцінюватимуть Але не треба бути тихою та скромною, знать це не зрозуміє. Ти маєш проявити себе.                                                                                                                                                 

- А про що я буду з ними говорити? - не зрозуміла я, доки Есмі наносили тіні на мої повіки. - Ми з різних світів.                                                                                                                                                                   

- Це не має значення. Шкода, що в нас не було більше часу, та наступного разу ти вже будеш готова, - Діана навіть посміхнулась. - Повір, тема знайдеться сама. Я в свій перший прийом від страху кілька слів ледве до купи збирала.                                                                                                                            

- Справді? - здивувалась я.                                                                                                                              

- Так, - відповіла жінка. - Для мене теж цей світ був новим.                                                                        

На мить я задумалась. Якщо зараз подивитись на королеву Діану, то ніколи не скажеш, що вона може бути не аристократкою. Певно я зараз просто щось не так зрозуміла. Вона ж така витончена та бездоганна.                                                                                                                                                         

- Готово - перервала мої думки Есмі. - Виглядаєш чудово.                                                                         

- Погоджуюсь, - додала королева.                                                                                                                 

В дзеркалі я себе просто не впізнала. Великі шоколадні очі були гарно підведені, легкий макіяж надав мені якогось особливого шарму. Волосся спадало гарними хвильками, а ще й заколоте на один бік якимось гребінцем із сапфірами. Чомусь я впевнена, що це справжнє дорогоцінне каміння, а не скельця. Довга синя сукня підкреслювала мою фігуру. Вона мала довгі гіпюрові рукава, а ще декольте. Так, не звичний стиль.                                                                                                                                      

- Ну що ж час вирушати, - сказала королева. - Есмі, знайди Ентоні. Він тобі розкаже, що потрібно буде зробити.                                                                                                                                                            

- Так, Ваше Величносте, - подруга схилила голову та поспішила піти.                                                         

А ми ж вже слідували до машини, де на нас мав чекати король. Габріель приїде на день народження лорда Карвера прямо з якоїсь важливою зустрічі. Їхали ми в тиші, чому я неабияк була рада, адже ненавиділа не зручні розмови. Ці люди були не задоволені від того, що я тут, і добре, що хоч прямо мені цього не говорять. За двадцять хвилин ми зупинилися біля великого маєтку, куди постійно прибували якісь машини. До нас підійшов чоловік, аби відкрити двері, та поруч опинився Габріель, який самостійно це зробив, подавши мені руку.