Глава 16. Габріель

Сьогодні, доки мама готувала Валері до прийому, на якому ми вперше з'явимося як пара, я мав свої справи. Батько поступово вводить мене в курс справи, адже менше ніж за рік я стану королем. Він навмисно уникав теми майбутнього весілля, удаючи, ніби все нормально. Однак я бачив, що він вже на межі. І зовсім скоро не витримає та вирішить зі мною поговорити. Але поки цього не сталося, і це дивує. Та коли ми їхали в приватному вагоні потягу в Гарвер, місто, що знаходиться в кількох годинах їзди від Лісу, батько почав якось дивно поглядати на мене. І я занадто добре знав, що це означає.                                                                                                                                                               

- Ну кажи вже, - не витримав я.                                                                                                                          

- Ти про що, синку? - він удав, що не зрозумів.                                                                                                 

- Я ж бачу, що ти хочеш зі мною про щось поговорити і просто шукаєш потрібний момент, - я взяв в руки горнятко з моєю улюбленою кавою. - Давай не відкладати це в довгий ящик. За стільки часу я дуже добре вивчив тебе.                                                                                                                                             

Батько відклав свій записник, який допомагав йому не заплутатися в усіх цих королівських справах. Думаю, мені потрібно буде завести такий самий. От тільки я там собі зроблю все ж пару днів вихідних, коли ніхто не зможе мене потурбувати. Хіба якщо станеться щось надважливе. Але це поки мрії, яким таки суджено збутися.                                                                                                                                        

- Синку, я не хочу на тебе тиснути, - почав він, і я одразу зрозумів про що піде мова. - Але ти впевнений, що хочеш одружитися з Валері?                                                                                                   

- А чому я маю сумніватися? - посміхнувся я.                                                                                                 

- Ви з Валері не так давно знайомі, - сказав він.                                                                                            

- Дивно, раніше ти наполягав на моєму одруженні, - це змусило мене розсміятися. - А тепер намагаєшся відмовити від цього? Це якось нелогічно, тобі так не здається? Чи може ти не задоволений, що вона не з нашого кола?                                                                                                       

- Габріель, я...                                                                                                                                                      

Але він так нічого і не сказав, Батьку не сподобалося те, що Валері проста офіціантка, до того ще й сирота. Він би хотів, аби це була донька якогось графа чи чиновника, адже з нею було би легше керувати країною. Хоча хто його знає, може за дружину я собі й візьму когось з нашого кола, але це покаже лише час.                                                                                                                                               

- Синку, якщо ти справді кохаєш Валері, то я дуже радий, - врешті сказав він. - Та це буде не просто, адже багато хто буде не задоволений.                                                                                                              

- Ти обрав собі за дружину ту, що кохав. І тобі було байдуже на те, хто її батьки. А сам хочеш, аби я одружився за домовленістю? - запитав я.                                                                                                        

- Ні, якщо тобі з нею добре, то нехай, - посміхнувся тато. - Я прийму будь-яку дівчину, аби лише вона робила тебе щасливим.                                                                                                                                    

- Дякую, тату, - сказав я.                                                                                                                                    

І хоча зараз він погодився з моїм рішенням, то я впевнений, що він ще не раз буде відмовляти. А мама зробить все, аби Валері сама втекла. Та ця дівчина не так проста, і ще покаже їм свій крутий характер. Що ж, це будуть довгі вісім місяців.                                                                                                                 

Та зараз мені терміново потрібно якось відволіктись від цього. Бей зараз зайнятий підготовкою свого чергового концерту, тому якщо Ентоні не зайнятий, то ми відпочинемо вдвох. На щастя хлопець був абсолютно вільний і ми змогли вибратися. Коли ти принц, то досить важко знайти місце в Евані, де тебе не чіпатимуть. Тому ми просто взяли алкоголь та попрямували до невеличкого будиночку, що належав моїм бабусі та дідусю. Колись сюди переїдуть і мої батьки, коли я стану королем. Хоча не хочеться думати про це.                                                                                                                                    

Ми розташувалися на терасі, тут було дуже зручно. Я відкрив пляшку пива та уважно подивився на вид, що відкривався звідси. Будинок знаходився на пагорбі, і звідси я міг бачити чи не все місто. І мені це подобалося.                                                                                                                                                    

- Значить фіктивна домовленність, - посміхнувся Тоні. - Ніколи би не подумав, що ти здатен на таке, Габріель. Завжди такий правильний та ідеальний. 

- То так лише здається, - відповів я. - Я не хочу одружуватися з тією, кого оберуть мені батьки. Я би хотів сам знайти свою долю. До того ж мені треба не так вже й довго зачекати. А коли я стану королем, то мені ніхто й слова не скаже.