Глава 14. Габріель

Я не дуже любив такі заходи, проте сьогодні маю бути тут, адже це все зроблено в нашу честь. Я маю оголосити всім про свій вибір нареченої. Для такого випадку батько навіть дав родинну обручку, хоча я і бачив, що йому це не дуже подобалося. Звичайно, вони ще будуть намагатися відмовити мене одружуватися з Валері, хоча я насправді цього і не збирався робити. Я крутив в руках коробочку, допиваючи вже другий келих шампанського. Чомусь починаю сильно нервувати, хоча це зовсім не властиво.                                                                                                                                                            

- Може тобі вже досить? - сказав Байрон, коли я потягнувся за наступним келихом.                                  

- Не хвилюйся, я знаю, коли мені потрібно зупинитися, - я все ж взяв шампанське. - Просто різні думки в голові крутяться.                                                                                                                                              

- Не заздрю я тобі зараз, друже, - посміхнувся Бей. - Це ж зараз вас не будуть обговорювати лише ліниві. І скільки всього ще доведеться витримати. Ні, я розумію, що ніякого весілля не буде, але згадай, що довелося пережити твоєму батьку.                                                                                                             

- Так, король і справді таки наполіг на своєму, - продовжив Ентоні.                                                              

- Вони щиро кохали одне одного, тому й готові були до всього, - я знизав плечима. - Саме тому я зараз стою перед вами.                                                                                                                                                

- А от в тебе би так не вийшло, - розсміявся Байрон.                                                                                     

- Хоча я і не маю так говорити, але погоджуюсь з ним, - додав мій другий друг.                                          

Я вже збирався щось відповісти, коли помітив Валері, що невпевненим кроком зайшла до зали. На мить я її навіть не впізнав. Переді мною була не та офіціантка, яку я збив на машині. Це була справжня принцеса. Волосся було накручене та кілька прядей заколоті с заду. Легкий макіяж лише підкреслював природну красу, а довга бежева сукня з відкритими плечима неймовірно пасувала дівчині. З нею ж була і Есмі в чорній сукні. Вони впевненими кроками попрямували до нас.                                                           

- Я не запізнилась? - сказала Валері.                                                                                                               

- Ні, якраз вчасно, - відповів Байрон, доки я намагався зібратися з думками. - Чудово виглядаєте, дівчата.                                                                                                                                                               

- Дякую, - зашарілась дівчина. - Коли все почнеться?                                                                                     

- Прямо зараз, - врешті відповів я. - Пам'ятайте, про те, що це не по-справжньому знаємо лише ми в п'ятьох.                                                                                                                                                                

Всі лише кивнули, а я поспішив до місця в цій залі, де стояли трони. Хоча мої батьки й відмовлялися від цих древніх традицій, та ніхто прибирати їх не поспішав. Все ж інколи доводиться влаштовувати офіційні свята, такі як коронація. Як тільки я піднявся, музика стихла, а всі повернулися до мене. До Валері підійшла моя мати та взяла її під руку, підводячи ближче. Жизель стояла теж зовсім близько. А мені час починати нашу гру.                                                                                                                               

- Всім доброго дня. Я дуже вдячний кожному, хто сьогодні відвідав нас, - всі камери одразу ж спрямувалися на мене. - І сьогодні ми маємо особливий привід. Я хотів поділитися з вами радістю. Я зустрів дівчину, яку кохаю понад усе в цьому світі. Вона стала моїм сенсом, і я вже просто не уявляю свого життя без неї.                                                                                                                                            

Я підійшов до Валері та протягнув її руку. Вона все ж прийняла її, проте я бачив, що дівчина вагалася. Ось і настав цей момент, коли наша гра перейде на новий рівень. Тепер і справді про нас говоритимуть всі. І хоча мені хотілося би, аби все було скромніше, та коли ти принц, то обирати не доводиться. А через вісім місяців все закінчиться. Скажімо так, це генеральна репетиція перед моїм справжнім одруженням.                                                                                                                                                       

- Валері, ти мій всесвіт, і я не хочу більше бути без тебе, - я обережно встав на одне коліно, а всі затамували подих. - Чи станеш ти моєю дружиною і, одного дня, королевою Евани?                                 

- Так, так, - трохи завагавшись відповіла дівчина. - Звичайно так, Габріель. Я теж тебе кохаю. Дуже сильно.                                                                                                                                                                

А вона досить не погано грала. Певно в ній пропала велика актриса. Хоча хто знає, може вона одного дня вирішить цим зайнятися. Я дістав обручку та одягнув її на палець дівчині. Весь зал вибухнув оплесками. Але тепер було найголовніше.                                                                                                     

- Я маю тебе поцілувати, - прошепотів я дівчині.