Глава 13. Валері

Ну що ж, сніданок пройшов відносно нормально. Але чому я погодилась на це мовчазне парі з королевою? Я ж не збираюсь одружуватися з Габріелем. Однак мені не сподобалося те, як вона говорила про те, що я не справлюсь. Ненавиджу свій характер за це. Тоді хоча б буду намагатися відповідати цим королівським снобам. Певно це будуть одні з найгірших вісім місяців мого життя. Але воно того варте. Після цього я зможу вивчитися та стати тим, ким завжди мріяла. Я буду допомагати людям впоратися з їх особистими травмами.                                                                                                 

Я хотіла знайти підтримку в Есмі, але її з самого ранку забрав кудись Ентоні. Вона ж ніби буде моєю особистою помічницею, а тому їй треба багато дізнатися та вивчити. Дівчина ж була не проти, адже їй цікаво дізнатися все нове. Та й весь цей час, що ми будемо в Евані, вона буде грати цю роль. Я ж трохи поговорила з тіткою, але досі не розповіла їй, хто насправді мій "наречений". Вона вирішила не наполягати, хоча було видно, що їй цікаво. Вже би скоріше той бал, і після нього я подзвоню їй та все детально поясню. Дурнуваті правила того договору, яким я маю притримуватися. От і що мені тут робити зараз?                                                                                                                                                    

Та обрати мені не дали, адже згодом в мої двері постукали та у кімнату увійшла королева. Вона була в супроводі якоїсь жінки з планшетом, яка тінню слідувала за нею. За сніданком та при першій зустрічі я її не могла роздивитися, та зараз така нагода в мене випала. А зовнішньо Габріель схожий на мати, тільки вищий та риси обличчя не такі м'які. А от донька вдалася до батька. Королева така велична та граційна, що я на мить навіть замилувалася. До речі, як варто себе поводити з монаршою особою? Навіть не знаю, тому я вирішила хоча б встати. На знак поваги.                                                                  

- Не варто, Валері, - посміхнулась вона. - Ми ж вже майже одна родина.                                                 

- Добре, Ваше Величносте, - відповіла я.                                                                                                         

- Просто Діана. Одного дня ти сама станеш королевою. Якщо витримаєш, звичайно, - нагадала жінка. - Зовсім скоро відбудеться бал, на якому ми представимо тебе не лише народові, а й усьому світові. Тому нам потрібно підготуватися. А потім ти маєш вивчати етикет, як правильно говорити, як їсти, історію нашої Евани, економіку...                                                                                                                      

- Так, зачекайте, - перебила її я, заробивши здивований погляд від тої жінки, що прийшла з королевою. - А це все обов'язково?                                                                                                                                     

- Валері, - Діана повернулась до жінки та знаком показала, аби та вийшла. - Послухай, ми обидві прекрасно розумію, що я не в захваті від того, що ти тут. І від того скільки роботи ще буде. Це ж лише початок, і не всі витримують.                                                                                                                            

- Ну звичайно, я ж не пара вашому синочку, - я закотила очі. - Ви хотіли якусь принцесу, чи герцогиню. Когось, хто з вашого світу.                                                                                                                                 

- Не буду брехати, але так і є, - посміхнулась королева. - Та Габріель обрав тебе. І як би ми не були проти, та суперечити бажанням сина не станемо. Шлюби за розрахунком в минулому, і будь-хто може підкорити серце монарха. Аби він був лише щасливим, - вона на мить задумалась. - Взагалі це не схоже на мого сина. Аби він вирішив одружитися... Це щось новеньке, - жінка уважно подивилась на мене. - Валері, послухай, якщо ти кохаєш мого сина, то маєш хоча б спробувати.                                     

- Але ви все одно не вірите в мій успіх? - посміхнулась я.                                                                              

- Так, не вірю, - не заперечувала Діана.                                                                                                         

Вона була щирою зі мною. І хоча, я впевнена, що королева вважає мене не парою для її сина, та вона зараз тут, аби допомогти мені підготуватися до того святкування. А я ж в усіх цих тонкощах точно не розбираюсь.                                                                                                                                                        

- Добре, коли почнемо? - запитала я.                                                                                                                

- Прямо зараз, - посміхнулась жінка. - Нам треба підібрати тобі образ, навчити якимось елементарним правилам, адже часу мало.                                                                                                                              

Відчуваю, буде весело. І чим я взагалі думала, коли погоджувалась грати роль нареченої для кронпринца? Але доведеться терпіти, бо дороги назад вже немає...