Глава 12. Габріель

- Габріель, ви впевнені, що варто було це робити? - запитав мене Ентоні.                                                

- Слухай, друже, нас ніхто не чує, тому облиш вже ці формальності, - сказав я, знімаючи піджак. - І так, я впевнений. Тепер мене не чіпатимуть до самого дня народження, а потім я спокійно оберу наречену сам. Коли буду готовий.                                                                                                                                    

Насправді Ентоні був не лише моїм помічником, а й найкращим другом. Ще з самого дитинства я, він та Байрон були не розлучними. І якщо Бей вирішив стати рок-зіркою, то Тоні вирішив працювати в мене. І йому цілком подобалося. Скажімо так, він був на своєму місці, адже цей хлопець міг дістати що завгодно.                                                                                                                                                             

- А ти не думав про дівчину? Як їй буде з усім цим впоратися? - продовжував хлопець. - Вона не звикла до твого світу.                                                                                                                                                      

- Це взаємовигідно для нас обох, - відповів я. - Та й вона не така проста, як здається на перший погляд. Ми коли тільки познайомилися, вона навіть не знала хто я. А потім їй було взагалі байдуже, розумієш? - я посміхнувся. - Відчуваю, з нею в цьому палаці буде дуже цікаво. І я уявляю подальшу реакцію батьків.                                                                                                                                                  

- Ти дивись не закохайся, - розсміявся Тоні.                                                                                                     

- Це вже точно ні, - я втомлено потер очі. - А зараз мені потрібно відпочити, бо нормально не спав вже кілька днів.                                                                                                                                                          

- Звичайно, Ваше Високосте, - він посміхнувся. - Не забудь, зранку король та королева чекатимуть на тебе на сніданку.                                                                                                                                                 

І після цих слів він поспішив геть, залишивши мене в кімнаті. Я настільки був втомлений, що одразу ж заснув. Я навіть не пам'ятаю, що мені снилося. Проте коли прокинувся зранку, то не відчував себе добре. Навпаки, лише більше був розбитим, адже сьогодні мої батьки почнуть ближче знайомитися з Валері. І я дуже сподіваюсь, що вони її не доведуть настільки, що вона вирішить розповісти про наш план. Хоча дівчина не така, вона ще покаже зубки. Тому я швидко вдягнувся та поспішив до обідньої зали, адже принц не має запізнюватися. І яке було моє здивування, коли я побачив Валері, що стояла біля дверей. Мері її вчасно привела.                                                                                                                 

- Доброго ранку, - привітався я. - Чому не заходиш?                                                                                      

- Один на один з королівською родиною? - вона склала руки на грудях. - Ну вже ні, ти це почав, разом і розбиратимемося.                                                                                                                                              

- Звичайно, - посміхнувся я, відкриваючи двері.                                                                                             

Батьки вже чекали на нас, як і Жизель, що з цікавістю поглядала на дівчину. І чому Валері її так зацікавила? Певно сестричка очікувала на якусь виставу, яка обов’язково станеться з її появою. Я ж відсунув для своєї нареченої стільчика поруч із собою, аби вона могла присісти. Вона навіть обрала скромний синій костюм зі штанами для такого випадку. Це в неї є такі гарні речі, чи вона вибрала з того, що було в гардеробі? Байдуже, головне, що тут вона постаралася. Хоча могла би дратувати мою матір своїм зовнішнім виглядом, але в цьому краще не перестаратися. Їй не обов'язково бути жахливою. Вона своїм характером всіх доведе.                                                                                                                 

- Значить, Валері, - почав батько, коли ми почали снідати. - Ти колись раніше була в Евані?                   

- Ні, але завжди хотілося, - вона посміхнулась. - Тут живе мій брат, тому я сподіваюся навідатися до нього на днях.                                                                                                                                                    

- Чудово, а ким працюють твої батьки? - поцікавилась мати. - Вони якісь бізнесмени в Парижі?               

- Вони... - почала дівчина. - Вони померли, коли я була маленькою. Але мене виховала тітка та її родина, яких я дуже люблю. Мені ж завжди хотілося вчитися в університеті на психолога, але ми не мали достатньо фінансів. Тому мені довелося працювати офіціанткою, адже я не хотіла зайвих турбот для тітки. Я мала вступати наступного року, але зустріла Габріеля, - вона мені мило посміхнулась. - І тепер я тут.                                                                                                                                                        

- Так, пощастило, - батько був точно не задоволений. - Так ви познайомилися в ресторані?                      

- Так, я закохався у Валері майже одразу. В неї такий гострий язик та характер. Я навіть не думав, що це саме те, що мені потрібно, - я намагався хоч трохи повірити в ці слова. - Саме тому я часто літав до Парижу. А от тепер зрозумів, що просто не можу без неї.