Глава 6. Габріель

Мене настільки роздратувала пропозиція мого батька, що я ледве дочекався того моменту, коли ми нарешті відправимося у Францію з Байроном. Ні, я розумію, що батько хвилюється за майбутнє Евани, адже вони вважають, що я можу бути легковажним. Але ж потрібно мені хоч трохи довіряти. Так, можливо я і не найкращий принц, та зроблю все, аби моя країна процвітала. Зранку я з усіма швидко попрощався та сів в машину. Байрон чекав на мене в аеропорту. Я ж йому розповів всю історію, але гарної поради він не мав. Ну звичайно, для нього все простіше. Він був зі звичайної родини, хоча кілька років тому став відомою рок-зіркою навіть за межами Евани. Тепер Бей один з найбажаніших холостяків, проте на нього ніхто не тиснув.                                                                                                      

У Парижі я досить швидко вирішив свої справи. Насправді їх було набагато менше, ніж я сказав батька. Мені просто хотілося хоч ненадовго вирватися з цього всього. Тут я міг бути простим хлопцем, і якщо люди й бачили в мені схожість з принцем Габріелем, то це було лише збігом обставин. Однак дівчата все ж намагалися якось сподобатися мені, адже було помітно, що в грошах я не потребую. І от як тут закохатися, коли ці дівчата не показують себе справжніми. Можливо батько навіть має рацію і потрібно обрати одну з запропонованих ним.                                                                                                                 

- Знаєш, здається я знайшов для ідеальний тебе вихід, - сказав Байрон, коли ми замовили ще алкоголю.                                                                                                                                                            

Ми були в одному з найпопулярніших нічних клубів Парижу. І що мені тут особливо подобалося - приватні відгороджені зони, де ніхто не заважав. Ми сюди приїжджали кожного разу, коли опинялися у Франції. Тут просто чудові шоти.                                                                                                                    

- І який же? - посміхнувся я.                                                                                                                               

- Фіктивна наречена, - просто відповів Бей.                                                                                                   

- Дуже смішно, - розсміявся я, проте потім помітив його вираз обличчя. - О ні, ти не жартуєш. Бей, я справді ціную твої поради. Та зараз вона просто жахлива.                                                                          

- Та чого? - друг уважно подивився на мене. - Це ж ідеальна можливість. Ти знаходиш просту дівчину, що зіграє цю роль. Вона буде діставати твою родину до самої коронації. І тоді одразу вирішить дві проблеми?                                                                                                                                                          

- І які ж? - я підняв одну брову.                                                                                                                        

- Твої батьки більше не будуть наполягати на твоєму одруженні, адже ти вже станеш королем, - Байрон відпив ще коктейлю. - А потім, коли ти вже закохаєшся, то вони приймуть будь-яку. Я би тобі запропонував одруження, але для принца це може стати справжньою проблемою. Тому не будемо діяти по програмі "максимум".                                                                                                                           

- Думаю, тобі вже досить, - сказав я, забираючи склянку. - Це все схоже на ті фільми та книги, що так любить Жизель.                                                                                                                                                 

- Вони всі писалися з життя, - знизав плечима Бей.                                                                                        

Ні, ну ця ідея просто смішна. Хоча маю визнати, вона ж могла би спрацювати. Мої батьки були би змушені прийняти мою так звану "наречену". Ми би почали підготовку до весілля, яка би тривала до мого двадцяти п'яти річчя, а потім було би тихо розставання за спільною згодою. Але ж журналісти не лишать нас в спокої і можуть все дізнатися.                                                                                                     

- І де би ми знайшли таку дівчину? - запитав я.                                                                                              

- Це ж Париж, Ваше Високосте, - розсміявся Байрон. - Тут тисячі дівчат, що мріють стати принцесами. Нехай і не надовго.                                                                                                                                            

- Але ж ми не будемо бігати та шукати її. Та й будь-яка не підійде, - відповів я. - Тому ця ідея приречена на провал.                                                                                                                                                           

І більше ми до неї не поверталися, адже справді це все здавалося таким безглуздим. Особливо на ранок. Але все ж сумніви в мені з'явилися. Ми збиралися продовжити наш відпочинок, і цього разу я взяв машину, яку нам видали в посольстві. Все ж пити я не збираюся, принаймні до вечора. Але в момент, коли я виїжджав на головну дорогу, мене відволік телефон. Не одразу я помітив дівчину, і ледве встиг загальмувати. Проте почувся удар, а значить було вже запізно. Невже я когось збив? І чи жива вона?