Глава 5. Валері

Я обожнювала проводити час зі своєю родиною, проте мені було вже потрібно повертатися в Париж, адже на мене там чекає робота. Джеймс теж збирався повертатися в Евану з дружиною, адже вони теж мають свої справи. Я вирішила, що точно ще приїду в Сен-Дені цього місяця. На роботу мені потрібно буде виходити завтра, а Есмі вирішила сьогодні піти на свою чергову вечірку. І я цілий вечір провела саме так, як я люблю - піца та старі італійські фільми жахів. Ну обожнюю я таке. Хотілося би колись відвідати Італію. Але спочатку треба вивчитися, а вже потім думати про подорожі. Можливо навіть візьму з собою тітку та родину.                                                                                                                         

В Парижі в мене ще був вільний час до того моменту, коли потрібно було повертатися додому, аби виспатися перед роботою. Тому я і попрямувала в одне зі своїх улюблених місць. Дитячий будинок знаходився в невеликій, проте дуже затишній будівлі. Тут були дітки від трьох до дванадцяти років. Коли вони стають вже більш дорослими, то їх переводять. Я й сама була сиротою, тому мала особливе ставлення до покинутих діток. Але ж не всі тут були такими. Деякі втратили батьків, і в них не знайшлося родичів.                                                                                                                                            

Перед цим я купила цукерок та фруктів. Дітки зустріли мене з радісними криками, розбираючи солодощі. Вони всі були такими милими, що я не могла стримати свою посмішку. Поруч з ними я могла розслабитися, а вони всі потребували моєї уваги. Тому я намагалась хоч трохи провести час з кожною дитиною. Коли вони всі більш менш заспокоїлися, то до мене підійшла Естер, директорка притулку. Вона обожнювала дітей, але своїх мати не могла. Її єдиний син давно помер. І тепер ця маленька сива жінка з яскравими зеленими очима опікувалася кожним, хто цього потребував.                                          

- Коли ти поїдеш на навчання, то ми дуже будемо сумувати, - вона посміхнулась. - Знаєш, твій брат Віктор теж нам дуже допомагає. Він часто навідується сюди.                                                                       

- Так, він любить дітей, - посміхнулась я. 

І це правда, брат завжди хотів допомагати людям, тому він і справді допомагав Естер. Жінка жартувала, що саме він і стане наступним директором. Хоча хто його знає, може колись саме так і буде.                                                                                                                                                                  

- Знаєш, ти би й про себе подумала, - відповіла жінка. - Тобі би теж не завадив хлопець.                         

- Естер, - я закотила очі. - Мені і одній не погано.                                                                                           

- Але ж все життя так не проживеш, - вона мені підморгнула. - Повір, я знаю.                                             

Я ще трохи провела часу в притулку, однак слова Естер засіли в моїй голові. Всі мені натякають, що пора вже знайти хоча б хлопця. А мені і справді непогано. Я маю мрію, роботу, родину та найкращу подругу. І так я би могла прожити життя.                                                                                                          

Есмі повернулась вночі, і була вона досить веселою. Я навіть встигла заснути під фільм, і прокинулась лише від шуму. Один з мінусів ділити квартиру з кимось - можуть очікувати ось такі сюрпризи. Я вимкнула фільм та попрямувала на кухню, де якраз і відбувалося все дійство. Есмі сиділа на стільчику, притулившись до пляшки з водою. Здавалося, їй було дуже погано. Значить, вона випила. Але згодом подруга таки побачила мене.                                                                                                                             

- Валері, а чого ти не спиш? Друга ночі вже, - посміхнулась вона.                                                                

- Бо одне п'яне створіння вирішило пошукати собі пригод на ніч, - я закотила очі. - І як ти ще не перебудила інших наших сусідів. Вони були би точно не задоволені таким пробудженням, адже завтра на роботу.                                                                                                                                                           

- Точно, нам же зранку на роботу, - простогнала Есмі. - Але я точно не буду в стані йти. Попрошу Жерара про вихідний. Скажу, що захворіла і він мене точно відпустить. Хоча я вже стільки раз відпрошувалася.                                                                                                                                              

Для подруги фінансовий бік роботи був не настільки важливим, як для мене. Вона лише намагалася довести своїм батькам, що здатна сама себе забезпечувати. Але Есмі в будь-який момент могла повернутися до них та почати працювати в родинному бізнесі. Та поки що дівчина трималася, хоча я вже бачила, що вона скоро вирішить здатися. Я взяла пляшку та прибрала її, а потім допомогла встати подрузі. Есмі сама точно не дійде до кімнати, а якщо ще хтось прокинеться, то може бути не надто приємна ситуація. Я довела дівчину до кімнати та всадила на ліжко. Вона була не в стані перевдягатися, але нехай так.                                                                                                                         

- Добре, я зранку сама скажу Жерару, що тобі погано, - відповіла я. - Але це останній раз, коли я тебе прикриваю.                                                                                                                                                       

- Ти моя хрещена фея, - посміхнулась дівчина. - Що би я робила без тебе?                                              

- Вже би давно була би вдома біля батьків, - буркнула я. - Доброї ночі, Есмі.