Глава 2. Габріель

- Ваше Високосте, час прокидатися, - почув я голос Ентоні, мого помічника. - Сьогодні ви маєте бути присутніми на родинному сніданку. Після цього ваші батьки мають справи, але вони хотіли аби ви завітали до міністра фінансів.                                                                                                                           

Але я вже давно не спав, адже взяв собі за звичку прокидатися дуже рано. Та все ж не зміг собі відмовити у задоволенні ще трохи полежати в ліжку. Все ж я майбутній король, та батько каже, що зловживати цим не потрібно. Я швидко привів себе до ладу, вдягнувшись в костюм. Раніше нам допомагали зранку, однак зараз мені вже двадцять чотири роки і я здатен сам про себе потурбуватися. Виглядав, як і завжди, ідеально, а значить можна йти на родинний сніданок. Принц завжди має бути ідеальним, адже будь-який мій не правильний крок може потрапити на перші шпальти газет, і нашому народу щось не сподобається.                                                                                                                      

Хоча я би не сказав, що можу повністю все проконтролювати, однак я справді старався. Вийшовши з кімнати, я попрямував до малої зали. Велика зараз ні до чого, адже вона призначена для якихось особливих випадків. Кожен, хто бачив мене по дорозі, обов'язково вклонявся, проте я навіть не звертав на це уваги. Я з самого дитинства був в центрі уваги як спадкоємець престолу. І за рік, коли мені виповниться двадцять п'ять, я стану королем. Не скажу, що дуже вже чекаю цієї події, однак так має бути. Мене змалечку готували до цього. Єдине, за що я хвилююся, чи зможу я стати гідним наступником свого батька.                                                                                                                                 

Слуги відкрили мені двері до малої зали, і я увійшов в середину. Вона була не така помпезна, як решта палацу, однак теж могла неабияк вразити. Король Міхаель сидів на почесному місці, і виглядав досить велично. Хоча він був вдягнений у простий костюм, проте в ньому одразу ж можна було впізнати монаршу особу. Як і в моїй матері, що сьогодні вдягнула кремову сукню до колін. Її зачіска була ідеальною, адже королева Діана обожнювала виглядати елегантно. А от Жизель, моя молодша сестра, була вдягнена в прості джинси та сорочку. Вона виділялася серед усієї нашої родини, адже весь час намагається порушувати правила. Жизель лише шістнадцять, і вона хоче жити так, як сама вважає за потрібне.                                                                                                                                                             

- Доброго ранку, синку, - сказав батько. - Гарний сьогодні день, я радий, що ти таки приєднався до нас цього дня.                                                                                                                                                            

- Доброго ранку тату, мамо, Жизель, - я звернувся до кожного та сів на своє звичне місце. - Хотів повідомити, що завтра я відлітаю до Франції у державних справах, тому мене не буде тиждень, або навіть менше.                                                                                                                                                     

- Звичайно, літак може бути в твоєму розпорядженні, - сказала мама. - Ми і так не планували нікуди відправлятися.  Хоча я би з'їздила у Францію. Обожнюю цю країну, адже вона така романтична та прекрасна.                                                                                                                                                           

- Ні, дякую, я вже маю квиток в бізнес-класі, - пояснив я. - Не треба турбуватися, я сам з усім впораюся.                                                                                                                                                          

- Я теж хочу до Франції, - буркнула Жизель. - Я вже місяць не виїжджала за межі столиці. Я скоро тут зійду з глузду                                                                                                                                                     

- Жизель, - суворо сказав батько. - Ти зараз маєш навчатися, тобі за рік вступати до університету. Тому моє слово таке. І не треба зараз на щось ображатися, адже в свій час Габріель так само майже весь час проводив тут.                                                                                                                                                

- Ну так, - сестра закотила очі. - Ідеальний Габріель.                                                                                    

- Жизель, не забувай, що ти принцеса і потрібно поводити себе відповідно, - сказала мати. - Навіть в родинному колі.                                                                                                                                                

Решта сніданку пройшло досить спокійно. Сестра сьогодні мала навчання, а батько та мати якийсь королівський прийом. Тато повідомив, що хоче зі мною серйозно поговорити, а тому ввечері чекає мене у своєму кабінеті. Завтра я мав заїхати до свого друга, аби ми разом відправилися до Парижу. Інколи я дуже сильно втомлююся від ролі принца. Всім чомусь здається, що це так просто і життя сповнене насолод, однак все зовсім інакше. Я маю свої обов'язки. І кожен свій крок маю продумувати, адже кожна помилка стане відомою пресі. І це може негативно вплинути на репутацію усієї королівської родини.                                                                                                                                                                

Мені вже зібрали сумку, адже я одразу повідомив прислузі, що збираюся їхати у Францію, і мені будуть потрібні з собою я костюми, так і прості джинси та сорочки. Таке я вдягаю дуже рідко, але ми з Байроном збираємося розслабитися. Я вже був готовий виїжджати, коли мені зателефонував мій найкращий друг.