Пролог

Евана — невелика, але процвітаюча держава, розташована в самому серці Європи. Її кордони омивали блакитні ріки, що витікали з Альпійських гір, а родючі долини розстелялися зеленими килимами полів і виноградників. Колись ці землі належали Франції, проте історія розпорядилася інакше. В 1869 році народ Евани здобув незалежність, і з того часу країна поступово стала перетворюватися на перлину континенту.

Величезні поклади золота та дорогоцінного каміння зробили її економічно сильною. Родючі землі годували як місцевих жителів, так і приносили чималі прибутки від експорту. Та найбільше світ здивувався, коли Евана, на перший погляд маленька й непомітна держава, почала просуватися в сфері новітніх технологій.

Здавалося б, чим може похвалитися країна, що має площу меншу, ніж деякі французькі регіони? Та за останні тридцять років Евана здобула репутацію інноваційного центру: тут створювали сучасні медичні апарати, комп’ютерні системи та навіть роботизовані машини, якими користувалася майже вся Європа.

Цей розквіт пов’язували з правлінням короля Міхаеля та його дружини, королеви Діани. Вони зійшли на престол двадцять вісім років тому й зуміли поєднати в собі мудрість і людяність. Міхаель був відомий як суворий стратег, але водночас справедливий володар. Його рішення не раз рятували країну від політичних криз.

Діана ж була справжнім серцем народу. Її походження довго викликало суперечки: вона була донькою простого вчителя, і багато вельмож вважали, що така жінка не гідна королівського титулу. Проте час довів протилежне. Своєю добротою, щирими словами й вмінням слухати людей вона здобула любов кожного мешканця Евани.

Всі ці роки вони правили разом, доповнюючи одне одного. І здавалося, ніщо не може затьмарити їхнє щастя. Проте зараз королівську пару турбувало не питання економіки чи міжнародної політики, а зовсім інше — особисте життя їхнього єдиного сина, принца Габріеля.

Наступного року йому мало виповнитися двадцять п’ять років — вік, коли спадкоємець престолу за законами країни вже міг офіційно зійти на трон. Габріель мав би стати новим обличчям Евани, символом молодості й поступу. Та була одна проблема: принц досі залишався неодруженим.

Формально це не було трагедією. Закони не вимагали від нього цього зробити до коронації. Але Діана, як мати, глибоко хвилювалася за майбутнє сина. Вона знала: Габріель був добрим, але надто мрійливим і безтурботним. Він міг годинами пропадати в бібліотеках, вивчаючи старовинні рукописи, або в майстернях, експериментуючи з новими винаходами.

Його приваблювали пригоди, мистецтво, подорожі. А ось політика чи державні справи — значно менше. Королева боялася, що без надійної дружини поруч він так і не навчиться ставитися до королівських обов’язків з усією серйозністю.

Одного вечора, коли над столицею вже спускалися сутінки, а палац загорівся сотнями вогнів, король і королева сиділи у своїй приватній залі для прийомів. На столі перед ними лежав сувій із ретельно складеним списком двадцяти найкращих наречених країни.

— А якщо влаштувати йому знайомство з леді Севіль? — промовив Міхаель, задумливо погладжуючи бороду. — Вона чудово розбирається в тонкощах управління країною. Впевнений, могла б стати йому гарною порадницею.

— Вона старша за нього на вісім років, — відповіла Діана, легенько усміхнувшись. — Сумніваюся, що Габріель погодиться. Ти ж знаєш, йому вгодити дуже важко. Навіть не уявляю, яка дружина могла б йому підійти.

— Габріель за рік стане королем, — голос Міхаеля став жорсткішим. — Йому необхідно подорослішати. А дружина зможе правильно його спрямувати й бути справжньою підтримкою. Ось тут двадцять найкращих наречених з усієї Евани. Кожна з них була б щаслива стати нашою невісткою.

Королева взяла список і пробіглася очима по іменах. Перед нею розгорталася галерея знатних красунь — доньки герцогів, баронів, високих чиновників. У кожної були свої переваги: одна славилася музичним талантом, інша зналася на дипломатії, третя походила з найстаршого роду країни. Але Діана сумнівалася, що хоч одна з них припаде до душі Габріелю.

— А якщо він закохається в іноземку? — запитала вона, відклала список і подивилася на чоловіка. — Він часто буває у Франції, в Англії. Там стільки привабливих дівчат. Може, саме там він знайде своє кохання?

— Одружитися можна і без кохання, — відрізав Міхаель. — Почуття інколи приходять з часом. Я хочу, щоб він зробив правильний вибір.

В його голосі прозвучала нотка власного болю. Колись, багато років тому, він сам пережив непросту історію. Його батько був категорично проти його шлюбу з простою донькою вчителя. Міхаель довго боровся за Діану, і хоча згодом їхній союз довів усім, що він був правильним, спогади про ті випробування досі не зникли.

Він не хотів, аби син повторив його шлях. Йому хотілося, щоб королівське життя Габріеля було спокійнішим, без зайвих скандалів і ворожнечі серед аристократії. І тому він складав цей список, ретельно добираючи кандидаток. Та от питання: чи стане сам Габріель його слухати?

Бо він був не з тих, хто легко підкорявся правилам. Його свобода була для нього дорожчою за всі королівські обов’язки. Принц міг зникнути на кілька днів, подорожуючи селами, розмовляючи з простими людьми, слухаючи їхні історії.

Часто він приводив у палац старих ремісників чи молодих винахідників, аби почути їхні поради й надати підтримку. Народ його любив, бо він був «своїм». Але аристократія з побоюванням стежила за його витівками.

Саме тому майбутнє країни здавалося таким непевним. Король і королева сиділи в тиші, й лише потріскування свічок у камінному світильнику порушувало їхні роздуми. Їхня розмова лише починалася.