Розділ 5. Ідея

Розділ 5. Ідея

– Хай сплять. Не треба грати. Розумієш, більшість з них самі живуть, бо онуки, діти в інших містах, чи країнах. А якби вони навчилися користуватись Інтернетом, то могли б спілкуватися з найріднішими. Навіть якби на сайті знайомств сиділи, то менше б пліток придумували, – розмірковувала Роза Марківна.

– Гарна ідея, але де ж їх навчати та взяти на всіх гаджети? Не дома ти ж їх зібралася навчати? – поставив питання Михайло.

– Молодець! Правильні запитання ставиш, – похвалила онука ба. – Розповім усе по черзі. У сусідньому будинку живе моя однокласниця – Клавдія. Вона нещодавно вийшла заміж за бізнесмена. Так-так, не роби такі великі очі. Вона зі своїм Ігорюнею у Франції, у самому Парижі одружилися. Отаке воно кохання, – захоплено розповідала Роза Марківна. – Так отой бізнесмен, за проханням Кравоньки, облаштував у їх будинку підвал та заснував «Ретро клуб, для тих, кому за..». У них тепер там і кіно, і танці, і кава з чаєм, а наші Мегери Гаргонівни туди йти не хочуть, бо не їхній будинок, а із заздрості отрутою аж плюються. Кобри пересушені! Поки Клава була самотня жінка як і вони, то усіх все влаштовувало, а тепер – ворогиня номер один для наших кульбабчатих медуз. Вони ж на сонечку сядуть і розпускають плітки про всіх і вся. От наш голова будинку й запропонував щось організувати схоже, щоб своє було. Гроші знайдуться, я гранд напишу, спонсора знайду, або наших місцевих депутатів та ділків за зябра візьму, то все знайдеться. Що порадиш? – запитала Роза Марківна.

– Клуб для людей елегантного віку – гарна ідея. У будинку, дійсно, багато пенсіонерів живуть. Їм би справу якусь, а не під будинком біноклі протирати. А з комп’ютерною грамотністю ти добре придумала. У всьому світі зараз людей старшого віку навчають сучасним технологіям. Це ж і комуналку заплатити, електронну чергу зайняти, це не тільки спілкування. Але для того, щоб ходили, треба їх залучити ще на етапі створення кого клубу, – розмірковував Михайло.

– Ти правду кажеш. Це так само як ми щовесни дерева висаджуємо. Сусід привозить деревця, кущики і діти з нашого будинку саджають. Не ламають, бо самі садили, а інші урвителі зальотні, знищують усе. Терміти негодовані. Куди тільки батьки дивляться? Та й так усім відомо – у гаджети свої. Стають залежні від них, мов зомбі. Ой… То що пропонуєш?

– Пропоную зробити щось, що б об’єднало двір. Спочатку подивитись, хто може увійти в ініціативну групу, а коли залучаться усі, запитати, що ще б хотіли і підштовхнути до ідеї власного клубу будинку, щоб ніби ініціатива від них виходила, – запропонував Михайло.

– Гарно кажеш. Можна організувати суботник, – мовила Роза Марківна. – У нас не багато, але люди виходять. В основному пенсіонери.

– Потрібна нам вікова категорія. Краще назвати це «толока». Можна посадити квіти, пофарбувати лавочки, – згенерував ідею Михайло.

– Чудово!

– Кого ще можна залучити? Ліду? – назвав ім’я дівчини Михайло, бо чомусь був впевнений, що ця точно долучиться.

– Так, її можна. Вона завжди допомагає і робить смачні напої. Я зараз зайду до неї та зателефоную голові нашого будинку, хай також людей організує, – діловито мовила Роза Марківна. – Який же ти в мене розумничок! Весь в мене!

– А я напишу оголошення, роздрукую у копіцентрі та ввечері розвісимо. Треба ще запустити «сарафанне радіо» про толоку. Так краще подіє. Тільки нам необхідна фарба, інвентар, рукавички…

– Поки ти роздрукуєш, я усе це нафеячу, – мовила Роза Марківна з азартом в очах.

Ввечері, як і домовилися, під час вечірнього променаду, на дверях під’їздів Михайло прикріпив оголошення про толоку. Поки онук вішав кольорові оголошення, Роза Марківна запускала «сарафанне радіо».

– Що, грибочки, сидите під під’їздами? Дивіться, мохом не покрийтеся, – сказала у своїй манері, щоб привернути до себе увагу. Якби сказала інакше, то викликала б підозри, а так – все, як завжди. – У суботу планується велика толока.

– Що це воно таке? Товкти нас будуть? Ще чого не вистачало!

– Чи це масажист приїде і буде безкоштовно масажі робити? – захоплено висунула ідею інша жіночка.

– Угу... Масажист... Високий, привабливий з блакитними очима. Спустіться з неба на землю! Для масажиста є молоді спини й багаті дупці, а ви на вашу пенсію можете тільки подивитись на рекламу масажного кабінету.

– От, язва! І помріяти не дасть, – обурилась сусідка.

– То що то за толока? І про що оголошення твій онук розклеює? – поцікавилась одна з жіночок, що сиділи на лавці.

– У суботу буде толока – суботник. Приберемо у нашому дворі, пофарбуємо лавочки, щоб вашим дупцям було приємніше сидіти, посадимо квіти довкола. А ви організуйте онуків, дітей, чи інвентар. Кирилівно, знаю, що в твого покійного чоловіка були лопати та граблі. Даси в оренду для доброї справи?

– Звісно дам. На холєру мені ті лопати та граблі. Чого просто так стоять? Хай люди користуються. Кажи онуку, щоб до мене сьогодні прийшов, я йому ключі дам від комори. Там і лійки є, – увімкнула я одразу Кирилівна.

– Ганю, твій син сьогодні вдома? – запитала Роза Марківна в одної із сусідок.

– Ні, на роботі, – відповіла та.

– От і добре. Телефонуй йому зараз. Нехай привезе зі свого СТО використані шини. Будемо робити клумби, – роздавала доручення Роза Марківна, а сусідки, як одна, кивали та виконували її вказівки.